Під час обміну полоненими 5 березня до України повернувся 35-річний військовий Андрій Меджибіжський зі Старокостянтинівщини. У російському полоні він провів майже 25 місяців.
Про довге очікування, перший дзвінок після звільнення та історію їхнього кохання дружина військового Ольга Меджибіжська розповіла Суспільному.
Андрій був мобілізований у Хмельницькому, проходив навчання на Львівщині, а згодом був прикомандирований до 17-ї окремої танкової бригади.
У полон він потрапив 13 лютого 2024 року під час боїв у Бахмутському районі Донецької області, поблизу села Іванківське.
За словами дружини, востаннє чоловік виходив на зв’язок 10 лютого.
- Він написав, що йде на завдання. А вже 15 лютого мені прийшло повідомлення, що мій чоловік вважається зниклим безвісти, - розповіла Ольга.
Згодом з’явилося підтвердження, що Андрій перебуває у російському полоні.
- Росія підтвердила це десь у березні або квітні. Також підтвердив Червоний Хрест. Але я ще раніше знала, що він живий. Тому чекала його саме як полоненого, - говорить жінка.
Ольга постійно зверталася до різних установ та організацій.
- Я писала всюди, куди тільки можна. І колективні звернення, і особисті - у різні служби та структури. Просила допомоги, щоб повернути мого чоловіка з полону.
Кожен обмін полоненими вона чекала з надією.
Вистояти допомагала підтримка близьких.
- Друзі, куми, знайомі постійно говорили: «Ти сильна, ти маєш триматися. Бо йому там у рази важче».
Історія їхнього знайомства почалася у 2018 році в соціальній мережі.
— Я зазвичай не додаю незнайомих людей. Але він з’явився в рекомендаціях. Я зайшла на сторінку, подивилася фото і просто лайкнула. Він мені дуже сподобався.
Невдовзі Андрій написав їй повідомлення.
- Я прокинулася зранку, а він написав: «Привіт, як справи?» Ми ще з подружкою посміялися, що добре, що не написав «Як звати».
На той момент чоловік працював у Польщі. Коли повернувся, вони вперше зустрілися у вересні.
- Він приїхав до мене на роботу і привіз торт. Ми випили кави, поговорили - і так почали зустрічатися.
У 2019 році пара почала жити разом у Хмельницькому. Того ж року Андрій зробив пропозицію.
Одружилися вони 18 лютого 2023 року.
Не втратити віру Ользі допомагала любов до чоловіка, син і підтримка близьких.
- Я дуже сильно його кохаю. Я вірила, що він повернеться. Трималася заради дитини і розуміла, що маю бути сильною, щоб потім підтримати його.
Про те, що Андрій живий у полоні, їй розповідали й інші військові, які повернулися з російського ув’язнення.
- Хлопці казали, що він постійно розповідав про мене - як сильно любить і як хвилюється за нас.
За словами дружини, спочатку Андрій перебував у місцях обмеження волі на Сибіру. Пізніше його перевели до виправної колонії у селі Пакіно Володимирської області Росії.
Саме там він перебував до обміну.
5 березня Ольга отримала повідомлення від Координаційного штабу про звільнення чоловіка.
- Я була на роботі. Побачила повідомлення — і в мене все всередині перевернулося. Руки почали труситися. Я відкрила його і почала плакати та стрибати від радості.
Першою новину вона повідомила сестрі.
А вже близько 14:20 задзвонив телефон.
- Він сказав: «Я повернувся. Я в Україні». Я почала плакати і казати: «Андрій, серденько моє, я тебе дочекалася. Я тебе дуже люблю».
Перша розмова тривала близько хвилини. Пізніше, коли військовим видали телефони, вони змогли поговорити довше.
Під час однієї з розмов Андрій сказав дружині слова, які вона запам’ятала назавжди:
Зараз Ольга готується до першої зустрічі з чоловіком після звільнення.
- Я дуже чекаю цієї миті. Хочу просто його обійняти.
