Під час обміну полоненими 6 березня з російського полону звільнили військовослужбовця 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Валерія Семенюка. Військовий родом із Красилівщини, але проживав із сім’єю у селі Мацьківці Хмельницької громади. У неволі він провів понад два роки. Історію очікування та першої розмови після звільнення дружина захисника розповіла Суспільному Хмельницький.
Вікторія Семенюк на акції підтримки полонених та зниклих безвісти захисників України
Під час обміну військовополоненими між Україною та росією 6 березня додому повернувся військовослужбовець 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Валерій Семенюк з Хмельниччини. У російському полоні захисник провів понад два роки.
Чоловік потрапив у полон 26 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Терни на Донеччині. Спочатку він пів року вважався зниклим безвісти, і лише згодом стало відомо, що його утримують у полоні.
Подружжя Семенюків з сином і донькою
Про звільнення чоловіка його дружина Вікторія дізналася з повідомлення у застосунку «Дія». За її словами, спочатку вона навіть не повірила у побачене.
«Я кілька разів перечитувала повідомлення. Було відчуття шоку, ступору. А потім почала плакати й кричати від радості», — пригадує жінка.
Після цього вона чекала будь-якого підтвердження, що інформація правдива — фото чи дзвінка. Невдовзі Валерій сам зателефонував дружині.
«Я почала плакати, а він каже: “Чого? Не плач, усе добре. Я вже вдома”», — розповіла Вікторія про першу розмову з чоловіком після звільнення.
Діти подружжя тримали плакати під час однієї з акцій на підтримку батька, який був у полоні
Подружжя виховує двох дітей — шестирічного сина та трирічну доньку Соломійку. Під час першої розмови після звільнення Валерій одразу поцікавився, як вони.
Разом Вікторія та Валерій уже вісім років. Познайомилися на роботі: чоловік працював охоронцем у магазині, де працювала жінка. Спочатку вони просто спілкувалися, а згодом дружба переросла у стосунки.
За словами Вікторії, її чоловік має спокійний характер і завжди підтримує родину.
«Я більш емоційна, а він навпаки — дуже врівноважений. У тому його спокої стільки сили», — говорить вона.
Вікторія наполегливо чекала свого чоловіка
До мобілізації Валерій працював у цивільному житті. У 2023 році отримав повістку на роботі та без вагань пішов до військкомату. Згодом служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді.
Поки чоловік перебував у полоні, Вікторія активно долучалася до акцій на підтримку військовополонених та зниклих безвісти. Вона брала участь у зустрічах із представниками Координаційного штабу та Червоного Хреста, а також регулярно виходила на акції, щоб нагадувати про українських бранців.
Вікторія разом із сином на акції
Після звільнення чоловіка жінка зізнається, що досі не може повністю повірити у те, що сталося.
«Я просто слухаю його голос і розумію — я дочекалася», — каже Вікторія.
