Людмила Уланівська-Нич уже 24 роки працює вчителем англійської мови у Старокостянтинівському НВК. Сюди на роботу вона прийшла відразу після інституту. Каже, що жодного разу не пошкодувала про те, що її дитяча мрія — стати педагогом — здійснилася.
— Ще з дитячого садочка я мріяла стати педагогом. Саме тоді я дуже хотіла бути вихователькою. Копіюючи власних вихователів, я із задоволенням садила ляльок, своїх подруг і намагалася їх чомусь навчати. Коли я переступила поріг рідної школи, то мрія стати вихователькою перевтілилась у мрію стати вчителем. Ще тоді у школі я дуже любила дні шкільного самоврядування. Я із задоволенням йшла проводити уроки у молодших класах, — розповідає Людмила Михайлівна. А ще я намагалася брати участь мало не у всіх гуртках: в’язання, танці, юні інспектори руху. І це допомогло сформувати набір лідерських якостей.
А навчалася майбутній вчитель у Чемеровецькій школі. Саме тут на її шляху зустрілася вчителька української мови та літератури, яка і до цього часу залишається для Людмили Уланівської-Нич уособленням ідеального педагога.
— Найбільше у школі мені подобались предмети філологічного спрямування. А улюбленою вчителькою була викладачка української мови та літератури. Я й досі у всьому рівняюся на неї: у поведінці, ставленні до учнів, методиці проведення уроку, навіть стиль одягу схожий на її.
Людмила Михайлівна каже, що по життю вона — перфекціоніст. Була відмінницею у школі, закінчила інститут з червоним дипломом. Проте коли йшла на свій перший урок, то відчувала хвилювання.
— Пригадую, як я проводила свій перший урок. Незважаючи на те, що я ретельно усе підготувала, почуття невпевненості таки було присутнім. Я дуже хотіла, щоб усе вдалось, хотіла знайти взаєморозуміння з дітьми. Як на мене, то я впоралась із своїм першим уроком, на якому уже була у ролі справжньої вчительки.
Педагог вважає, що найважливіше у роботі з дітьми — налагодити психологічний контакт. Тоді робота буде продуктивною і успішною, а вчитель, учні отримають задоволення від спільної праці.
— Я, коли приходжу на урок, намагаюсь дізнатись про настрій, переживання кожного, хто сидить у класі. І лише тоді безпосередньо приступаю до викладання самого предмету. Звичайно, з роками стиль спілкування учнів та вчителя змінюється, але діти завжди залишаються дітьми — щирими, допитливими, добрими, чуйними, енергійними. Діти — це найбільший позитив у моїй професії. Вони діляться зі мною величезною кількістю позитивної енергії. І цей позитив завжди переважає над окремими негативними аспектами.
Людмила Михайлівна вважає себе щасливою людиною. Каже, що у свій час не помилилась із вибором професії і ось уже двадцять четвертий рік отримує задоволення від роботи з дітьми.
