Юліана Черватюк – вчителька початкових класів із понад 20-річним стажем, яка сьогодні працює з найменшими вихованцями Станції юних техніків у Старокостянтинові. Вона не лише навчає дітей, а й створює власні букварі – з авторськими текстами, сімейними історіями та особливою атмосферою.
Її шлях у професії – це історія пошуку, втрат, рішень «проти системи» і великої любові до дітей.
Виросла серед пісень і шкільних зошитів
Юліана родом із села Кам’янка на Буковині. Каже, що стати педагогом не було дитячою мрією - але це стало природним продовженням її життя.
Її мама пропрацювала в освіті понад 45 років і була не просто вчителькою, а людиною, яка жила своєю справою.
«Мама не лише навчала — вона співала, виступала, мала неймовірний голос, була керівником фольклорного колективу «Кам’янчанка». Я виросла в цьому середовищі», — згадує Юліана.
Саме мама порадила після 9 класу вступити до Чернівецького педагогічного коледжу. Там Юліана здобула фах учителя початкових класів і хореографа. Перший досвід роботи – також у рідному селі, де вона викладала і як вчителька, і як хореограф.
Згодом здобула вищу освіту за спеціальністю соціальний педагог і практичний психолог.
Переїзди, пошуки і перші втрати в професії
Після заміжжя Юліана працювала у селі Мамалига на Чернівеччині соціальним педагогом і практичним психологом. Згодом разом із чоловіком, військовим-прикордонником, переїхала до Старокостянтинова, де живе вже близько 16 років і виховує двох діток Олександру та Арсенія.
Тут її шлях у педагогіці починався з пошуку:
«Я ходила в садочки, в управління освіти - просто питала, чи є робота. Хотіла повернутися в освіту».
Юліана працювала у школах - спочатку на заміні, потім за тимчасовими договорами, згодом отримала власний клас.
Саме тоді, каже, вона вперше відчула себе справжньою вчителькою:
«Я відкрилася. Я жила цим класом. Ми разом колядували, святкували, я співала для батьків — і вони плакали. Ми не хотіли розходитись після свят».
Але цей клас довелося залишити — вчителька, яку вона заміняла, повернулася з декрету.
«Це було дуже боляче. Це були мої діти».
Після цього Юліана працювала на різних посадах: викладала окремі предмети, була асистентом учителя. Але стабільності не було.
Переломним став період пандемії: «Я відмовилася вакцинуватися, і мене відсторонили від роботи».
Після початку повномасштабного вторгнення вона повернулася, але вже свідомо вирішила не залишатися у державній системі освіти.
«Серце підказало, що треба зупинитися і піти своїм шляхом. Чоловік завжди був і є моєю найбільшою підтримкою і саме він запропонував спробувати щось нове. І я почала займатися репетиторством».
Репетиторство і робота з «особливими» дітьми
Юліана почала працювати вдома - спочатку із групами діток, а згодом перейшла повністю на індивідуальні заняття.
Працює з різними дітьми, зокрема з аутизмом і ДЦП.
«Мені казали: чого ти береш усіх? Але я дуже багато навчилася від цих дітей. Я шукала підходи, спостерігала, вчилася разом із ними».
Саме цей досвід став для неї потужною школою педагогіки.
Керівник гуртка «Юні дослідники» — Станція юних техніків
Після чотирьох років роботи вдома Юліана прийняла пропозицію працювати на Станції юних техніків.
«Я зрозуміла, що хочу змін, нового досвіду. Працювати з найменшими, проявляти себе. Вдома, звісно, добре працювати, але з іншої сторони ти завжди у пошуках нових творчих ідей та спостережень».
На Станції юних техніків Юліана працює з дітьми від 4 років.
«Я працюю з дітьми різного віку: від вихованців дитячого садочка до учнів початкової школи. Зараз до мене приходять навіть малюки 4–4,5 років. І, чесно кажучи, це – «золотий вік». У цьому віці діти надзвичайно відкриті до нового: вони уважно слухають, швидко вчаться і мають неймовірну творчу уяву. Іноді вони ще не встигли почути завдання – а вже щось вирізають, клеять, вигадують. Їм не потрібні шаблони, вони творять інтуїтивно. І моє головне завдання – не обмежити цю природну креативність, а допомогти їй розкритися, адже, на жаль, у школі не завжди є можливість це зробити.
Від мрії до власного букваря
«Мені завжди хотілося мати щось своє – продукт, з яким я могла б працювати. Приблизно п’ять років тому я вперше спробувала написати буквар: написала кілька сторінок у Word і відклала. Тоді ще не вистачало ні досвіду, ні терпіння».
Повернулася до цієї ідеї Юліана вже два роки тому – і буквально змусила себе довести справу до кінця.
«Писала ночами: могла працювати до третьої-четвертої ранку. Це був той момент, коли процес настільки захоплює, що ти просто не можеш зупинитися.
Я назвала його новорічно-різдвяним, бо для мене Різдво – особливе, дуже тепле і родинне свято. Я родом з Буковини, і там ці традиції дуже живі: гучні, щирі, з колядками».
У букварі: авторські вірші на кожну букву, колядки та віншування, родинні історії, дитячі спогади.
Юліана Черватюк разом з мамою
Особливу роль у книзі відіграє мама Юліани – вона допомагала редагувати тексти і стала співавторкою.
«На жаль, мама встигла побачити буквар лише в електронному варіанті».
«Це була велика робота. Я не мала досвіду, тому переді мною лежало 5–6 різних букварів – я аналізувала, як краще оформити сторінки, як подати матеріал.
Коли текст був готовий, звернулася до видавництва – у Сумах. Вони допомогли з версткою, дизайном обкладинки, технічними моментами. Але весь зміст – це повністю моя робота».
Перший тираж був дуже невеликий – 10 примірників. Із них Юліана отримала лише 4, бо частина йде до бібліотек через Книжкову палату. Це обов’язкова умова для отримання ISBN.
«Другий тираж – уже 20 примірників – я друкувала для себе, на продаж. Більшість з них розійшлися на Буковині – серед рідних, друзів, знайомих. Навіть ті, у кого діти вже дорослі, брали «на пам’ять» або для майбутніх онуків.
Разом із тим Юліана має ідею залучити меценатів, щоб забезпечити букварями першокласників у рідному селі. Зазвичай, коли пропонує книгу для навчання колегам-педагогам, чує у відповідь: немає грифу МОН.
«Мій буквар – не для всіх. Я створювала його не для міністерства – а для дітей. Для мене важливо зберегти авторське бачення. Я писала так, як відчуваю, як бачу розвиток дитини. Це не просто буквар. Я називаю його сімейним. З ним може займатися не лише дитина, а й мама – дізнаватися нове разом із нею».
Наразі Юліана створює нові тематичні букварі: фруктово-овочевий – про кожен фрукт та овоч : де росте, як використовується, чим корисний; «солодкий» — про десерти, їх історії виникнення; а також персоналізований буквар Василька – для свого племінника, з його словами, звичками, улюбленими речами.
Один примірник новорічно-різдвяного букваря коштує 900 гривень, і це часто викликає запитання. Автор обрала максимально якісний варіант: гарний папір, яскраві ілюстрації.
«Я не хочу здешевлювати продукт, бо він втратить свою цінність. Це кілька років моєї праці, і для мене важливо, щоб книга залишалася якісною. Це більше, ніж просто книга, ця книга про цінність , а не про вартість. Це частина моєї історії, мого дитинства, пам’яті про маму і мого бачення того, як має відбуватися навчання - через інтерес, емоції й творчість».
Про дітей, батьків і свободу
Юліана переконана, що сучасні діти – інші. Вони більш вільні, відкриті до себе і світу, не бояться проявляти свою думку й емоції. У них менше внутрішніх «рамок», ніж було, наприклад, у нашому поколінні.
«Це діти, які хочуть жити своє життя, а не відповідати чиїмось очікуванням. Вони можуть відстоювати себе, іноді навіть протестувати – але це не про «важкість», це про потребу бути почутими.
Я абсолютно не погоджуюся з твердженням, що з сучасними дітьми складніше працювати. Для мене з ними навіть легше. Просто до кожного з них потрібно шукати підхід – ось і вся складність. Сучасній дитині важливо, щоб її розуміли, чули і приймали.
Коли дитині дають можливість проявлятися, розкриватися – вона дуже швидко розвивається, показує свій потенціал. Але якщо її постійно обмежувати, заганяти в рамки «так не можна», «так неправильно» – тоді виникає спротив.
Сучасні діти – це більше про можливості. Це діти з великим потенціалом. Якщо їх підтримати, не обмежувати, а направляти – вони можуть досягати дуже багато».
«Батьки теж змінюються. Молоде покоління батьків уже інше – більш відкрите, більше цікавиться розвитком дітей, шукає підходи. І це дуже важливо.
Я завжди кажу: щоб зрозуміти дитину, спочатку варто зрозуміти себе. Коли є це розуміння – тоді і дитині легше розвиватися, розкривати свої здібності».
Сьогодні Юліана Черватюк – це приклад педагога, яка не боїться змінювати правила гри. Вона працює з дітьми, пише книги, шукає нові підходи – і головне, залишається собою. І нагадує всім дорослим і дітям: життя дуже коротке, щоб жити не своїм життям.
«Я роблю те, що відгукується», — каже вона і додає, що від цього цілком щаслива.
