Кілька днів тому до мене потрапили деякі кримінальні справи Літинського повіту (нині це Старокостянтинівський район), і одразу люди, які жили в Ілляшівці понад 120 років тому, постали переді мною, як живі. Особливо вразили мене сторінки пожовклої справи про вбивство Христини Марківни Коваль (у дівоцтві – Матвіюк), що яскраво оживили той день, коли сталася страшна трагедія в її родині.
У цій історії є все: і безглузда загибель молодої жінки, і четверо дітей, що осиротіли, і недбайливий мисливець, і навіть хлопчик, ледь не відправлений на каторгу за чужий злочин. Це не просто історія про вбивство, це історія про родинну трагедію, і про помилку, за яку її винуватець розплачувався все життя, відчуваючи нестерпні докори совісті. Я розповім усе, як було. Всі імена та прізвища справжні. Можливо, навіть хтось з моїх односельців-ілляшівців дізнається у героях цієї історії своїх предків.
Отже, як це все було: 8 жовтня 1902 року, місце дії: село Ілляшівка Пилявської волості Літинського повіту Подільської губернії.
1. Фатальна недбалість
Рано-вранці 45-річний житель села Бабінка (ймовірно – Бабине – авт.) Михайло Олексійович Берегельский вийшов з дому і попрямував до знайомого коваля – Тимофія Коваля, взявши з собою двоствольну мисливську рушницю, заряджену свинцевим дробом — він сподівався по дорозі підстрелити птаха. Але йому не пощастило, стріляти не було в що, і, дійшовши до коваля, рушниця так і залишилася нерозрядженою. Якби не це, хто знає, може й трагедії б не трапилося?
Ранок Ілляшівського потомного коваля 40-річного Тимофія Коваля, сина Федора Герасимовича Коваля (трагічно загиблого в 1870 році разом з молодшим сином Іваном) і Юстини Федорівни Коваль, почався як звичайно - пробудженням з першими півнями і в побуті: треба було попоратись у хліві, заготувати дров, приготувати їжу, полагодити інвентар. Сніданок був простим і швидким, складався із залишків вечері: печеної картоплі, хліба з водою та пшоняної каші.
Заходячи до будинку коваля, мисливець Михайло Берегельский скинув з плеча рушницю і почав очима шукати, куди б її поставити. Рушниця залишалася зарядженою, тому він вирішив просто її «приховати». Він зазирнув у комору, і місце здалося йому досить надійним. Він поставив рушницю в кутку, зачинив двері, після чого зайшов у кімнату до господарів. Йому б хоч словом обмовитися гостинним господарям про те, що в коморі стоїть заряджена рушниця, але через миле привітання родини Ковалів він вже за хвилю начисто про те забув. До того ж майже одночасно з ним до хати зайшов інший гість – мешканець Ілляшівки Григорій Гнатюк, який навідався до коваля за обіцяною соломорізкою. І всі троє одразу вирушили до кузні, яка була за домом коваля Тимофія. З ними пішов і син коваля – Андронік, який до своїх 16 років теж набув досвіду у ковальській справі, і часто замінював у кузні батька.
Григорій Гнатюк отримав свою обіцяну соломорізку, і повернувся з Тимофієм до хати, щоб зробити розрахунок. А син коваля Андронік залишився у кузні, бо батько попросив його зробити Михайлу Берегельскому мисливський ніж. Цією роботою вони й були зайняті в кузні майже весь день, до самого вечора.
Сам господар кузні Тимофій, роздавши всі доручення по хаті, зі спокійною душею поїхав до села Пилява, бо там на нього теж чекала робота. Відстань, загалом, не далека - всього 12 км, але й не така вже близька, якщо згадати, що все це відбувалось більш 120 років тому, а їхати треба було возом по вибоїстих дорогах, які і дорогами назвати було складно.
Тимофій Федорович пробув за роботою у Пиляві аж до вечора. А близько 19.00 до Пиляви примчав односелець на ім'я Федір Омельчук.
– Тимофію, вертайся скоріше до додому! Твій син та син економа підстрелили твою дружину Христину! – з порога закричав страшним голосом Федір.
Тимофій, похоловши від жаху, кинув усе і помчав назад до Ілляшівки.
2. Випадковий постріл
А що було цього часу в хаті у коваля? Закінчивши роботу, Андронік віддав мисливський ніж Михайлу Берегельскому, і той, вирішивши його випробувати, вийшов із кузні. Андронік також вирішив відпочити і подався до хати. У цей же час зі школи поверталися двоє приятелів – молодший син коваля 12-річний Оксентій та його ровесник Фелікс Стефаньский.
Про Фелікса треба сказати окремо, бо волею долі саме він став першим підозрюваним у справі про вбивство Христини Коваль. Фелікс Стефаньский народився у сусідньому селі Семиреньки у великій польській, католицькій сім'ї Йосифа Стефанського, навчався в Ілляшівській школі та непогано володів грамотою. У далекому 1902 році Фелікс жив у садибі старшого на 20 років брата Миколая, і фактично перебував під його опікою. Сам Миколай Стефаньский служив у добре відомого всім ілляшівцям місцевого поміщика Дорожиньского, економом.
Як згадував пізніше Фелікс, даючи свідчення кримінальному слідчому, повертаючись зі школи з Оксентієм, вони на хвилинку зупинилися біля садиби Миколая Стефанського. Фелікс попросив Оксентія почекати і зайшов додому випити води, після чого обоє попрямували до кузні Тимофія Коваля, де побачили Андроніка та Михайла Берегельского, який саме виходив із кузні зі своїм новим ножем.
– Ми лишилися стояти на вулиці, недалеко від кузні. І раптом я побачив Андроніка, він вийшов з дому, і в руках у нього була саме ця рушниця. Я спитав, чия вона? Він сказав, що це його власна, і запропонував піти з ним на полювання. У цей час його мама Христина з двома дітьми стояли у дворі, запрягаючи коней. Я відмовився. Тоді Андронік звів один курок і натиснув спуск, але пострілу не було. «Не дури!» - сказала йому мати. Тоді Андронік звів другий курок, після чого взяв рушницю під пахву, і цієї миті пролунав постріл. Кинувши рушницю на землю, Андронік почав кричати й плакати, а я з жахом від того, що сталося, втік додому, і більше до Ковалів не приходив,— закінчив свою щиру розповідь слідчому Фелікс Стефаньский.
І начебто все тут зрозуміло. Проте родина коваля дала зовсім інші свідчення. І Андронік і Оксентій і сам коваль Тимофій стверджували, що фатальний постріл зробив не хто інший, як… сам Фелікс Стефаньский!
Зрозуміло, коваль Тимофій не бачив і не міг бачити, хто стріляв у Христину. Але суттєва деталь у цій справі – слова самої Христини. Вона була жива ще пів години після того, як примчав до хати Тимофій. Вона сказала йому, що бачила рушницю у Фелікса, і що саме в руках цього хлопчика рушниця зробила фатальний постріл. На щастя, ця трагічна доля минула маленьких дітей Христини, які грали неподалік, у дворі – 8-річного Нікона та 3-річного Романа. Весь мисливський дріб взяла на себе їхня мати – пізніше в протоколі буде навіть зафіксовано, що на тілі Христини нарахували цілих 18 отворів «розміром у ягоду бузини». Шансів вижити, особливо 120 років тому, за тодішньої медицини – просто не було!
І ось, 15 жовтня 1902 року прокурори Літинського повіту та Кам'янець-Подільського окружного суду відкривають кримінальну справу стосовно неповнолітнього Фелікса Стефанського про вбивство Христини Коваль за ст. 1468 «Необережне вбивство», а самого обвинуваченого негайно беруть під варту.
3. Змова заради порятунку
Важко відповісти, що стало поворотним моментом у цій історії. Тому що слідство йшло досить швидко, і хлопчик Фелікс Стефаньский із лави підсудних вже готувався до відбування суворого покарання. Всі докази були в наявності. А на страждання хлопця було всім начхати. Його засуджували всі – і сім'я коваля за втрату матері чотирьох дітей, і односельці – за обман та спробу перекласти провину на іншого, і судді, для яких звинувачення покійної Христини було словом останньої інстанції, бо переважило усі інші докази, разом узяті!
Але сталося якесь диво. Андронік раптово зізнався батькові, що рушниця зробила постріл все ж таки в його руках. Тобто всі свідчення Фелікса були правдою. А діло було так: ввечері, коли Андронік зайшов у комору, він випадково зачепив ногою якісь предмет, що стояв біля дверей. Це виявилася рушниця. Хлопчача цікавість взяла гору: він виніс зброю у двір, де в цей час перебували його молодший брат Оксентій та його друг Фелікс. Він мріяв тільки похизуватися, йому на думку не спало, що рушниця заряджена, тим більше, що вперше він спустив гачок, направивши дуло в повітря. За що й отримав зауваження від матері, яка боялася, що постріл налякає коней. Сміливо звівши другий курок, Андронік, хвацько закинув рушницю під пахву, уявляючи себе справжнім мисливцем. У цей момент і прогримів фатальний постріл.
Але, як же слова самої Христини?! Тимофій Коваль просто не міг у це повірити. І тут заговорив Оксентій, який теж був свідком драми. Зрозумівши, що шила в мішку не приховаєш, він розкрив їхню таємницю.
Правда була така, що це не вкладалося в голові. Картина останніх хвилин життя Христини вражає самовідданістю! Вона не звинувачувала сина. Навпаки, розуміючи, що її чоловік Тимофій має суворий характер і може в гніві просто покалічити хлопця, вона, вмираючи, благала Андроніка: «Не кажи на себе, скажи на Фелікса, бо батько тебе вб'є!» Те саме вона просила зробити і Оксентія.
Лежачи на дерев'яному настилі, бідно вкритому соломою, в закривавленій простій білій сорочці та старій квітчастій спідниці, вона попросила Андроніка побігти за священником, розуміючи, що може померти будь якої хвилини. І через пів години після сповіді, і встигнувши шепнути на прощання кілька слів чоловікові, нещасна Христина покинула цей світ…
4. Муки совісті та слідство.
Фінал історії (10 січня 1903 р.)
Слідство тривало близько чотирьох місяців. Коли совість 16-річного Андроніка не витримала, і він зізнався батькові, разом вирішили: треба йти до слідчого з повинною. «Совість взяла — не можу звинувачувати безневинного!» - заявив Андронік, щойно з'явившись на порозі прокуратури. Він розповів усю правду: і про випадковий зрив курка, і про передсмертне прохання матері захиститись від батьківського гніву.
Треба віддати належне ковалю Тимофію Федоровичу Ковалю. Дізнавшись правду, він не став бити сина. Навпаки, в суді він захищав Андроніка, вказуючи, що злого наміру не було, а винний лише Михайло Берегельский, який кинув заряджену рушницю без нагляду, і навіть не попередив про це господарів будинку.
Кам'янець-Подільський Окружний Суд виявив виняткове милосердя. Зважаючи на щиросердне визнання Андроніка і трагічну загибель його матері, кримінальну справу проти нього припинили. Як покарання юнакові призначили лише церковне покаяння та тимчасовий поліційний нагляд.
Ця історія залишилася в архівах, як приклад того, як одна випадкова необережність може зруйнувати родину, і як материнське кохання намагається захистити дитину навіть за порогом смерті!
