90 років років тому у Старокостянтинові було започатковано дитячий будинок:
«У 1936 році в Старокостянтинові офіційно відкрито дитячий будинок на 120 дітей-сиріт» – зазначалось в «Історії міст і Сіл. Хмельницька область»
Перший і єдиний будинок для дітей сиріт розміщувався в Старокостянтинові по вулиці Федорова-48. До 1920 року цей будинок фігурував, як панський дім. А до подій жовтневого перевороту 1917 р. це була садиба хліботоргівельника Вайнштейна по вулиці Мільйонній.
Садиба хліботоргівельника Вайнштейна по вулиці Мільйонній (Федорова) в Старокостянтинові
Міхель Вайнштейн свого часу був досить відомою особою в місті. Покращенню ділового життя міста, благополуччя багатьох сімей сприяв його підприємницький талант. Створена ним фірма по оптовому продажу хліба в Німеччину, Англію, Австрію інші країни Європи внесла великий вклад не тільки в економіку Старокостянтинова і повіту, але й економічний розвиток сусідніх повітів. Він був щедрим благодійником, утримував на свої кошти єврейські школи, міське училище, бібліотеку, богадільню для старих людей. Торгівля хлібом стимулювала розвиток інших галузей економіки. За короткий період в 90-х рр. ХІХ ст. в місті були зведені свічний, поташний, пивоварний заводи, механічна майстерня з цехом чавунного лиття, п’ять водяних млинів, 63 ремісничі майстерні, багато шкіряних і інший переробних підприємств.
З кінця 1921 року в кількох кімнатах колишнього «панського» будинку розмістився перший дитячий будинок Старокостянтинова. Це був час, коли на Поволжі і в країні вирував голод, руїна після подій українсько-російської війни 1917-1920 рр. Молодь міста отримала завдання організувати в Старокостянтинові інтернат-школу для дітей сиріт. Завідуючим нового будинку був призначений М.Зайд.
Представник молодіжної спілки міста П.П.Юзюк пригадував: «Молодь міста відремонтувала відведене приміщення, знайшла і пофарбували ліжка. Жителі міста поприносили ковдри, простирадла, подушки, приблизно на неділю продуктів. Постійне постачання здійснювалось через комісара повіту Ночевкіна. Дітей сиріт з «голодуючого Поволжя» зустрічало на вокзалі усе місто. Видовище було страшне: дітей виносили з вагонів, так як більшість з них не могли ходити. Багато жінок на пероні, стали пригощати дітей пирогами, булочками. Побачивши це лікар піднявся на підніжку вагона й закричав: «Ви загубите дітей!» і звернувся до молоді: «Рятуйте дітей, забирайте в них все їстівне!». Було важко, але молодь виконувала категоричну вимогу лікаря. Дітей на підводах відвезли до тимчасового дитячого будинку, де по маленьким шматочках хліба і по 2-3 ложки супу їх годували, поступово збільшуючи порції перші дві неділі».
З 1936 р. дитячий будинок в Старокостянтинові отримав постійну прописку в будинку 48 по вулиці КІМа, потім вул.Кірова, зараз вул.Федорова.
Багато жителів міста пам’ятало вихованців цього закладу. Ісаак Ваншельбойм писав: «Я часто, по своїх справах, направлявся до друзів в дитячий будинок…Він розміщувався в садибі бувшого хліботоргівельника Вайнштейна. Навколо цього будинку розміщувався фруктовий садок, який спускався до річки Случ. Берег був низьким, покритий соковитою травою, а біля самої води ріс високий очерет. Гарне місце. Вихованці будинку – сироти й безпритульники. Їх батьки загинули в часи голоду, штучно викликаного владою, батьки інших – заслані до Сибіру – жертви колективізації».
Відомо, що під час Другої світової війни усіх мешканців цього дитячого закладу, які на той час там перебували, нова нацистська влада знищила. Краєзнавець М.П.Манкевич писав, що під час окупації, дітей з будинку вивезли за місто і розстріляли, скинувши в рів по дорозі на Гриців. В «Книзі Пам’яті» зафіксовано:
«В Старокостянтинові фашисти знищили 155 дітей віком від одного до дванадцяти років – утриманців дитячого будинку. З кузовів автомашин солдати і поліцаї кидали дітей-калік в протитанковий рів і безжалісно розстрілювали з автоматів і пістолетів, добивали прикладами».
Після війни, заклад ще деякий час функціонував. Вчитель музичної школи В.Д. Кононець пригадував: «Влітку 1947 року, після закінчення училища я почав працювати в рідному Старокостянтинові в місцевому дитячому будинку керівником хорового гуртка. Весною 1948 року в гостях у вихованців будинку був видатний український письменник Петро Панч».
Весна 1948р. Зустріч українського письменника Петра Панча з вихованцями та вихователями дитячого будинку Старокостянтинова
Потім, тут розміщувалась школа №7, доки не збудовано приміщення ЗОШ №8. А в опустілому будинку № 48 по вулиці Кірова (зараз Федорова) відкрили дитячий садок №3 «Сонечко», який діє і донині.
Вихованці дитсадка №3 «Сонечко» в Старокостянтинові. 1973 р.
Перші вихованці дитсадка з вдячністю пригадують персонал закладу і щасливі роки проведені там. Маса різноманітних занять: співи, танці, малювання, тощо. Ціле літо, на великих верандах, з відкритими навстіж вікнами, де діти відпочивали; під високими вербами на березі річки були виставлені столи для сніданків, обідів. Там же, на березі річки, діти засмагали, а взимку разом з вихователями, нянями грали в сніжки, катались на довжелезних ковзанках на річці...
Світлана СУСУГУРОВА
