Він взяв участь у «Іграх нескорених», Іграх Героїв, силових змаганнях Murf Challenge, пройшов відбір до української команди Марафону морської піхоти США. У травні цього року виконав Murf Challenge у бронежилеті за 1 годину 18 хвилин. За цей час пробіг 1600 метрів, зробив 300 присідань, 100 підтягувань і 200 віджимань від підлоги. Він став першим українцем без ноги, який зумів виконати цей комплекс. Але каже, ще є куди рухатися і свої результати оцінює трохи вище середніх.
Знайомтеся, наш герой — Юрій Козловський, майор Львівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Юрій родом із Старокостянтинова. У 2000 році він закінчив із золотою медаллю 6 школу.
— Моє дитинство пройшло на Новому місті та Цукровому заводі. Тато — вчитель з міжшкільного навчально-виробничого комбінату, мама — фельдшер на цукровому заводі. Я завжди захоплювався електронікою та спортом, врешті захотів стати військовим-зв’язківцем, — згадує Юрій.
Полтавський військовий інститут зв’язку став відліковою точкою у кар’єрі військового. У 2004-му Юрій закінчив вуз із червоним дипломом, тож скористався правом вибору місця служби.
— У той період військові частини Збройних сил постійно скорочували. Нової техніки зв’язку майже не було, тож перевівся до лав Державної прикордонної служби, яка динамічно розвивалася, зокрема, у галузі зв’язку та інформаційних технологій, — каже Юрій.
За розподілом потрапив до Мостиського прикордонного загону, а згодом був переведений до Львова. У серпні 2014 року відправився у зону АТО.
— Я мав бути у складі екіпажу польової апаратної зв’язку. Але та апаратна потрапила під обстріл градів, була не на ходу, тож я чекав майже місяць на нову у Бердянську.
Згодом Юрій Козловський добровільно поїхав служити в оперативно-військовий відділ. Місце дислокації — населений пункт Велика Новосілка Донецької області.
— Ми відповідали за ряд блок-постів від Волновахи до Верхньоторецького. Перший бойовий досвід отримав на «нульовому» блок-посту поблизу Мар’їнки, під мінометними та снайперськими обстрілами, які лунають там часто.
Ногу втратив у березні 2016 року. Це сталося біля населеного пункту Времівка Великоновосілківського району, далеко від зони бойових дій, під час стрільб. Наступив на невідомий вибуховий предмет, ймовірно РГД-5.
— Я досі не знаю чи то був нерозірваний боєприпас, чи «сюрприз» від місцевих прихильників «русского міра». Почув звук спрацювавшого запалу, впав та спробував відлізти в сторону. Вибух. Трішки посунуло вперед та заклало вуха. Жодного болю, тільки вібрація в ногах. Перевернувся, подивитися на спину, а там така картина — пальці лівої ноги збоку на рештках берця, кості зверху, м’ясо обвуглене, кров тече... Наклав собі турнікети та терпів до першої медичної допомоги. Підлатали мене у найближчій лікарні. А далі була лікарня імені Мечнікова у Дніпрі, а далі — вертольотом на Київ, у Центральний військовий госпіталь ДПСУ, а далі — Інститут травматології та ортопедії, — згадує Юрій.
Найнеприємнішим для чоловіка стало те, що потрібно було ампутувати п’яту. А на правій нозі вибуховою хвилею відбило групу передніх м’язів гомілки, і їх теж видалили.
— У мене не стало жодної повнофункціональної ноги. Але у депресію я не не впав, ні. Дуже хотів повернутися до повноцінного життя та продовжити службу. Для дружини і сина хотілося бути опорою, а не тягарем.
Його підтримувала сім’я, друзі, колеги, волонтери. І у червні 2016 року Юрій вперше став на протез. Але перші спроби займатися спортом зробив раніше — ще у лікарняному ліжку. Качав прес, віджимався, підтягувався на трубі, на якій підвішують ногу. На звичайному інвалідному візку об’їздив увесь Київ. Волонтери оплатили абонемент у найближчий спортзал та тренера. Адаптувавшись до протезу, намагався багато ходити.
Після 9 місяців лікування повернувся на службу у Львівський прикордонний загін. Дотепер служить у званні майора, на посаді старшого офіцера відділу зв’язку та інформаційних систем.
— Через особливості законодавства, яке не дозволяє проходити службу людям з інвалідністю, військово-лікарняну комісію я не проходив, інвалідність не оформляв. Просто повернувся на службу, — розповідає Юрій.
У жовтні 2016 долучився до спортивного проекту «Ігри Героїв» — змагання з кросфіту для важкопоранених та людей з інвалідністю.
— Там я познайомився з багатьма неймовірними людьми, які, попри втрату кінцівок чи необхідність пересуватися візком, займаються спортом, живуть повноцінним життям та продовжують службу.
За кошти канадських військових у Польщі Юрію виготовили перший пристойний протез.
— Згодом один дуже відомий Львівський спортсмен-меценат оплатив мені спортивний протез за 10 000 євро. Він побажав лишитися інкогніто.
У вересні 2017 року на здачі заліків з фізичної підготовки майор Юрій Козловський підтягнувся на перекладині 25 раз. У січні пройшов регіональний відбір проекту «Ігри нескорених». На всеукраїнському відборі показав результат у 115 кілограм у жимі лежачи, без використання ніг, та 1003 метри за 4 хвилини і 333 метри за 1 хвилину у веслуванні на тренажерах.
Далі були силові змаганнях Murf Challenge, відбір до української команди Марафону морської піхоти США, де щораз перемагав себе та нарощував результати.
На Національному відборі «Ігри нескорених» пробіг 100 метрів за 17:98 секунд, 1500 метрів за 7 хвилин 16 секунд.
В жовтні цього року, у Рівному, Юрій уперше змагався зі здоровими спортсменами в категорії masters (35 років і старше). Став 8 з 11 у категорії.
А тепер 37-річний чоловік мріє потрапити до збірної Invictus Games.
— Основним критерієм є потреба у реабілітації. А яка реабілітація потрібна мені, діючому військовослужбовцю, щасливому чоловікові і батькові? — усміхається Юрій і додає:
— Хочу звузити перелік того, чого поки що не можу. Хочу багато стрибати, ходити на руках, засвоїти вправи на кільцях. Хочу пробігти напівмарафон. Думаю, якщо не цього року, то наступного точно пробіжу.
Фото: з особисто архіву Jurek Kozlowski
