22 червня. Ця дата є Днем скорботи і вшанування пам’ятi жертв війни в Україні.
Журналісти Starkon.city дослідили, яким був початок війни для Старокостянтинова.
Старокостянтинів, 1941 рік, фрагмент німецької карти
Ось що пише у своїй книзі «Староконстантиновские новеллы» публіцист Ісаак Вайншельбойм:
«У Старокостянтинові кожен хлопчик знав про наближення війни. У місті було багато біженців з Польщі, у військових містечках панувала напруга, почастішали тривоги та військові навчання. Збідніла головна вулиця без гуляючих вечорами молодих лейтенантів, засумували дівчата.
Про тривожне життя у місті мені писав батько. Я тоді служив у Червоній армії в місті Белеві, недалеко від Ясної Поляни».
Старокостянтинівський район, 1943 рік
Журналісти знайшли статті про початок війни краєзнавця Василя Мончака. Далі — вибране з них.
«22 червня, опівдні, місто потрясла звістка про війну. Не всім вірилося, але страшна новина розлетілася на крилах смерті. О 16 годині було оголошено про початок мобілізаційних заходів. Цей день став днем останнього побачення для багатьох сімей міста. Увечері, 22 червня, частина військових підрозділів покинула Старокостянтинів. До 30 червня решта військових вирушила на фронт. Почалася мобілізація цивільного населення. Місто хвилювали страшні чутки та повідомлення.
З перших днів липня жителі Старокостянтинова та району відчули війну вочевидь — бомбардування, особливо на околицях міста, були частими, хоча системи не мали. Старокостянтинів був охоплений кільцем пожеж.
У газеті "Наше місто" за 2005 рік знаходимо такі спогади:
4-5 липня 1941 року зруйновано млин на цукровому заводі та свинарники прилеглого колгоспу. Очевидці згадують, як жителі кинулися розбирати борошно, дехто ухитрився відловити поросят.
Були й курйозні випадки. Тим, хто жив поблизу казарм, дісталися лимони. Але що робити з лимонами, неспокушені такою розкішшю люди не знали, тому комусь прийшла думка, що їх потрібно сушити.
5 липня до міста почали повертатися радянські війська. 7 липня частини мужньо захищали місто, вони відбивали атаки ворога як могли. Але увечері, 8 липня, місто було залишено.
Старокостянтинів, фото радянських воїнів, вочевидь, після звільнення міста
Очевидці згадують, що це було щось схоже на марафонський біг: бігли всі — і рядові, і офіцери. Бігли з боку Поповецького лісу і після короткого відпочинку рухались у напрямку Проскурова. Із полів линув гул німецького літака, який поливав наші частини бомбами. Жителі міста ділилися із зголоднілими, виснаженими військовими куснем сала із запасів зруйнованих розбомблених господарств.
Але це були саме ті слова, на які чекали усі».
У газеті «Нове життя» постійно друкувалися оголошення під рубрикою «Подайте вістку», де старокостянтинівці шукали рідних, яких розгубила війна.
Повідомлення про пошуки рідних, газета "Нове життя", березень 1942 року
А далі у місті і районі була німецька окупація, пожежі та розстріли, сльози і похоронки з фронту.
Старокостянтинів та район звільнять від фашистів через три роки — у березні 1944.
Фото із архівних матеріалів газети «Наше місто»
