«Моя мрія і ціль — навчитися не просто фіксувати кадр, а передати справжній настрій того моменту. Тепло сонця, що сідає, пух, який казково світиться у його промінні. Всю гаму кольорів, не втративши ні жовтої, ні зеленої травинки, чи червоної хмари на синьому небі. А ще вчитися та вчитися».
Цей пост написав на своїй сторінці у Facebook старокостянтинівський фотограф Максим Голуб.
До фотосправи 38-річний чоловік йшов довго, зате тепер упевнений: він там, де має бути — у світі фотомистецтва. Уже 10 років Максим працює в одному з найпопулярніших його жанрів — знімає урочисті моменти, які хоч раз трапляються у житті кожного з нас, робить родинні фотосесії, фотопортрети і шукає нові рішення. Він має власну фотостудію.
Багато хто зі старокостянтинівців бачив роботи Максима, комусь пощастило побути для нього у ролі моделі та отримати нові враження і фото.
Starkon. city знайомить вас з фотомайстром Максимом Голубом та його справою ближче.
Як потрапити у фотографи
— Мій батько, Микола Кіндратович, був військовим. Він служив замполітом і часто фотографував, тому в нас вдома був фотоапарат «Зеніт». Я часто спостерігав, як він проявляв плівки та робив фотографіі. Але я ніколи не брав фотоапарат у руки. Для мене це був спражній скарб. Лише дивився на той фотоапарат і мріяв: коли виросту, матиму подібний. Напевно, спрацювала ця давня дитяча мрія. Той «Зеніт» тепер у моїй колекції фотораритетів. Батько таки віддав мені реліквію. Звичайно, я уже не так хотів його, як у дитинстві. Але сам факт передачі — мов визнання від батька, що я чогось вартий.
У Максима Голуба є колекція старих фотоапаратів. У ній — 30 раритетів. Найстаріший, дерев’яний фотоапарат 50-х років минулого століття, фотограф отримав від старшого колеги, фотомайстра Петра Радушинського.
Після закінчення школи Максим вступив до військового університету у Харкові. Не зраджуючи батьківській традиції, він вісім років віддав армії. А потім потрапив під скорочення, наштовхнувся на натовську програму соціальної адаптації військовослужбовців, за якою у Хмельницькому технологічному університеті опанував комп’ютерну справу. Далі була робота у фірмах «Оріон» та «Освіта+». Та згодом разом з іншим фотографом Романом Сторожишиним вони створили у місті Центр цифрових послуг, де поєднали і ремонт комп’ютерів, і цифрове фото.
— Ще курсантом я мав фотоапарат Nikon. Ним фотографував свою кохану дівчину Тетяну, яка стала моєю дружиною.
Уже офіцером придбав цифровий Canon, таку собі мильницю. Моїм хобі тоді була макрозйомка. Я фотографував зблизька різних жуків і комах, навіть вигравав якісь інтернет-конкурси, куди надсилав свої перші роботи.
Фотографування завжди мене манило, я захоплювався грою кольорів і обожнював Photoshop.
А знаєте чому? Я не дуже умів спілкуватися з людьми, соромився показувати їм, як позувати, проявляти емоції. Якось мій колега і товариш Роман взяв мене помічником на весілля. Воно і стало відправною точкою. Я зрозумів, що люди, зазвичай, і самі не знають, як вірно стати, посміхнутись чи поцілуватись, щоб це виглядало на фото гарно, і тому чекають, щоб я ними керував. І фотосесія перестала бути для мене стресом і перетворилась у задоволення.
Про Музу
— Якби не моя муза, може, я б і зараз ремонтував комп’ютери, — зізнається Максим. — 20 років тому я вчився, фотографуючи її — дівчину, яку люблю.
Коли одружилися, пообіцяли один одному сімейну ідилію і багато дітей. Принаймні троє.
Дружина Максима Тетяна - його фотомодель і Муза
У Максима і Тетяни четверо дітей: найстаршому Максиму — п’ятнадцять, Яні — дванадцять, Ніці — вісім, а наймолодшій Алісі лише рік і три місяці.
— У моєї дружини все має зміст — навіть над значенням імен для наших діток подумала завчасно. Завдяки їй у нашій сім’ї є Яна — благодать, Ніка — перемога, Аліса — крила, і все це по максимуму, бо найстарший — Максим.
Старші діти зараз не завжди хочуть фотографуватися, а ось маленька Аліса кожен раз радо посміхається в об’єктив.
Максим - батько чотирьох дітей
А дружина, як і раніше, готова до всього — фотографування, організації зйомок, створення локацій. Вона продукує ідеї і примушує мене рухатися далі. Усі свої захоплення — Таня робить прикраси та квіти з фоамірану, виготовляє аксесуари та декор у різних техніках — дружина перетворює на користь для нашої студії.
Унікальний кадр - вся сім'я разом
Максим — трудоголік. Каже, що його звичайний робочий день починається о дев’ятій і закінчується пізно ввечері — тоді, коли до фотостудії приходить дружина, або старша донька Яна, або й усі разом. Вони і забирають батька з роботи. А якщо є весільна чи інша фотозйомка, то, звичайно, усе затягується надовше.
Хто боїться фотокамери
Максим переконаний: у фотосправі має бути натхнення. І не лише у фотографа, а у того, хто прийшов фотографуватися. Тому спочатку потрібно подружитися, стати своїми. Інколи для цього потрібна хвилина, а інколи значно більше.
— Немає людей, яких не любить фотокамера, але є люди, які недооцінюють себе, — каже майстер. — Це непросто змінити, тому я намагаюся бути з клієнтами на одній хвилі. А мить, коли мої моделі стають щирими, розкутими і забувають про свої комплекси, вважаю справжньою удачею. Буває, цього не трапляється. Якось я фотографував модель лише з одного боку, який вона вважала виграшним, хоча сама була дуже привабливою дівчиною.
Але мій клієнт завжди правий. Чому? Та тому, що я матиму ще тисячі подібних фото, а для людини, котра прийшла у фотостудію, один знімок може відтворювати у пам’яті частину життя і все, що пов’язане з ним.
Фотограф каже: найкраще виходять на фото упевнені молоді дівчата. Вони знають як себе продемонструвати. Найважче фотографувати дітей.
— Їх емоції найщиріші, але для того, щоб зловити кілька вдалих кадрів, доводилося інколи сидіти з ними та нести дурниці. А ще кривлятися або падати на землю і тупотіти ногами. Тоді малюки приймають тебе за свого і перестають боятися.
І тішуся, коли виходять фото, де багато щирості і щастя.
Максим переконаний: локації теж важливі. Люди хочуть бачити навколо себе красу.
— Багато фотографів кажуть, що при вдалому виборі ракурсу можна зробити гарне фото і на смітнику. Так, я згоден, але якщо ви працюєте не з професійною моделлю, то їй це дуже важко пояснити. У людини не буде настрою та емоцій, якщо навкруги немає краєвиду, який налаштовує її на фотографування.
Тому я завжди намагаюсь знайти для фотосесії оточення, яке дарує радість та задоволення.
Кольорова гра
Для Максима важливий колір. Його гра, перехід, яскравість. Під час розмови він повертається до цієї теми знову і знову.
— Мені імпонують стилі роботи Єні Лейбовіц та нашого земляка Іллі Двояковського. Намагаюсь отримувати у своїх роботах такий самий неперевершений колір.
— Під час пошуку локаціі для фотографування я першим ділом заклопотаний вибором приємної кольорової гамми, сумісності кольорів з одягом моделей та настроєм фото. Буває і таке, що погода не відповідає запланованій фотосесії, але це легко виправити у пост-продакшені, тобто «обробці», як її називають у народі.
Максим розповідає, що віднедавна захопився світлографікою. Для цього він ставить фотоапарат на довгу витримку, і малює ліхтарями у темряві.
Світлографіка - нове захоплення фотографа
— А ось ці фото виходять чарівні і не потребують ніякої обробки у фоторедакторах, — каже майстер.
Чи любить Максим фотографуватися сам? На це питання фотограф відповідає лаконічно: не те що б «ні», та якось звик знаходитись «по той бік фотоапарату».
Про фотоплани
Година фотозйомки від Максима Голуба вартує 600 гривень. Сімейна фотосесія, зазвичай, триває годину.
— Перші 20 хвилин йдуть на «знайомство», тобто звикання моделей до мене та спрямованого на них фотоапарату. Далі все якось саме собою складається. Ми просто гуляємо та спілкуємось, а в результаті маємо гарні фото.
У Максима — Nikon d7100, є обладнання та простір для зйомок. Фотостудія, яку можна знайти за адресою Алея Хохтіф, 18, знаходиться у стані постійної модернізаціі: усі локації, що там є, зроблені руками самого фотографа та його дружини. У планах на майбутнє — створити велику студію з вибором локацій на будь-який смак.
Наостанок ми попросили у фотографа згадати якийсь цікавий чи кумедний випадок з його практики. Розповідь Максима Голуба була схожою на блокбастер.
Якщо коротко: якось на весіллі, де фотографував, Максим зустрів знайомого із страйкбольної команди Starkon Shooters. Знаючи, що ці хлопці не раз практикували «викрадення нареченої» на замовлення, запропонував йому таку собі імпровізацію.
— Але ми не передбачили одного моменту — на весіллі були гості, які сприйняли все серйозно.
Нареченій у цьому гармидері зіпсували сукню. Добре, що дівчина не розгубилася. Одним рухом перетворила спідницю на коротку, відірвавши те, що залишилося. А про фото годі й говорити. Це той випадок, коли емоцій було забагато.
Телефон фотографа Максима Голуба: 097 971 95 11
