Більше 100 тисяч паломників пішли цьогоріч у загальнонаціональну прощу до Зарваниці, що на Тернопільщині, де зберігається чудотворний образ Божої Матері.
Прощу присвятили 1030-річчю Хрещення Русі-України і молитві за мир. Тисячі людей зі всієї України, країн Європи, Канади, Аргентини взяли участь у Всеукраїнській прощі. Добиралися по-різному: хто їхав, хто летів літаком, а хто йшов пішки. Разом з ними — і старокостянтинівці, прихожани Української греко-католицької церкви Святої Рівноапостольної княгині Ольги з настоятелем храму отцем Юрієм.
Журналісти Starkon.city зустрілися з паломниками і запитали про враження від подорожі.
Старокостянтинівці у Зарваниці
Ось що розповідає про свій шлях до Зарваниці і перебування там старокостянтинівчанка Ольга Гріга, прихожанка храму:
Ольга Гріга каже: дощу у Зарваниці ніхто не помічав
— Ми прямували на прощу до Зарваниці пішки і автобусом, йшли під постійним дощем. Але ця дорога вела нас до об’єднання у спільній молитві за Україну, мир та спокій на нашій землі. Цього року Зарваниця зібрала більше ста тисяч вірян України та світу. На прощу прибув Блаженнійший Святослав Шевчук, долучився президент України Петро Порошенко. А скільки було молоді! Вразила Хресна хода зі свічками, спільні молитви перед чудотворною іконою.
Шлях до Зарваниці
Зарваниця — найвідоміше святе місце не лише в Україні, але й у Європі. Тут розташований Марійський духовний центр, що входить до 15 Марійських центрів світу. Головна її святиня — чудотворна ікона Зарваницької Божої Матері. Ми переконані: Бог почув наші молитви і взяв нас під свою опіку. Ця подорож принесла збагачення душі, додала надію на чудо. Хочеться жити, ділитися радістю з людьми і допомагати їм.
А це думки після прощі Алли Доманської, прихожанки храму:
Алла Доманська переконана: кожен отримує у Зарваниці свої "ліки"
— Проща до Зарваниці — це особлива проща. І не лише тому, що ми відвідали одну з найбільших святинь України і Європи. Її особливість у можливості зміцнити віру, отримати відпуск гріхів, взяти участь у нічній Хресній ході зі свічками, бути причетним до Архиєрейської Святої Літургії.
Паломники були готові до всього: проливного дощу і пекучого сонця
Як виникає бажання поїхати до святого місця, знає хіба що Бог. Чи це прагнення людини, що втомилася у погонях за щастям, чи якась покладена Богом місія? І шлях до Зарваниці відмірюється не лише кілометрами — у кожного свій шлях. Але всі, хто не пожаліли часу та сил, отримали у Зарваниці «свої ліки» і свої дороговкази.
Старокостянтинівці у Зарваниці
Чи багато в Україні місць, які притягують до себе водночас таку кількість людей з усіх куточків держави та багатьох країн світу? Чи багато таких місць в Україні, де при одночасному перебуванні такої кількості людей чути лише українську мову? Чи багато на світі місць, які можуть «пригорнути» до себе і старого і малого, і сумного і веселого, і мрійника і зневіреного? Та ні, —скажете ви, —всюди суєти, проблеми, озлобленість! Але, повірте, є такі місця, і одне з них — невеличке село на Тернопільщині, про яке знає світ, і, завдячуючи отцю Юрію, настоятелю храму святої Ольги, уже дізналось багато старокостянтинівців.
Для Наталії Юркової це уже шоста проща у Зарваницю. І уже втретє вона долає цей шлях пішки. Цього року пішли з Наталею її донечки — дев’ятирічна Софійка та Олександра, якій чотирнадцять. Дівчата уже були в такій подорожі: Софійка — двічі, а Олександра — тричі. Та кажуть, Зарваниця і шлях до неї відкриваються щоразу по-новому.
Наталя Юркова ходила на прощу з донечками
— До Зарваниці цьогоріч пішли чотирнадцять старокостянтинівців. Ще 50 поїхали автобусом. А всього нас з Хмельницького вийшло більше 150. З нами йшли священики. За п’ять днів ми подолали 150 кілометрів. Погода була мінливою — застали і спеку, і зливу. Але коли ти у руках Господа, немає перешкод, — розповідає Наталія. — Зупинялися на ночівлі у Гвардійську, Сатанові, Гримайлові, Теребовлі. Ночували у костелах, церквах, інтернаті. Всюди були молитви, щирі прохання до Господа і вдячність за життя, здоров’я рідних і цю дорогу, на якій ми зустрічали скільки добра й турботи. Люди ділилися з нами чим могли — давали заморожені компоти, солодощі, пригощали дітей морозивом. Душа у цій прощі справді очищується, з’являється більше терпеливості і віри. Із Зарваниці ти повертаєшся додому вже іншим — з Господньою підтримкою та бажаннями жити.
До Зарваниці паломники йшли з дітьми
— Йти було неважко, — зізнаються Софійка та Олександра,— бо ми співали, читали вервички, влаштовували руханки, а під кінець навіть танцювали. Звичайно, увечері боліли ноги, але ми з друзями того не помічали. Нам було весело.
Вперше у подорож до святих місць пішли чотирнадцятирічна Мар’яна та десятирічний Назар Ланики. Ось що вони розповідають для Starkon.city:
Мар'яна та Назар Ланики разом з Софією Кошик діляться враженнями після паломництва
— Зарваниця для мене стала відкриттям, — зізнається Мар’яна. — Я ще ніколи так не довірялася Господу. — Ми з братиком пішли до святих місць вперше. Усе для нас було цікавим у подорожі. Особливо запам’яталася ночівля під іконами у стародавньому костелі Гвардійська, красива природа, соняхи, Медобори.
У Зарваниці були десятки тисяч людей. Запам’яталися спільні молитви, духовні пісні, концерти, купання в джерельній воді купелі святої Анни. Зарваниця — це найперше переосмислення себе. Я стала дивитися на світ по-іншому. Бо насправді чудово просто жити.
Назар Ланик з мамою
— А я запам’ятав сповідь, там вона здалася мені особливою. — каже Назар Ланик. — Ще мені дуже сподобалися руханки, ночівлі у спальнику і смачні обіди. Дорогою люди пригощали нас морозивом, а одна бабуся винесла багато солодощів. Коли ми йшли, вона стояла на колінах і молилася.
Тринадцятирічна старокостянтинівчанка Софія Кошик теж була у Зарваниці вперше. Упевнена — повернулася із святого місця іншою. З’явилися нові друзі та новий погляд на очевидні речі:
Софія Кошик з друзями під час подорожі
— Зарваниця для мене — своєрідний тест на витривалість — і душі, і тіла. У останній день падав дощ. Ми йшли через поля, були усі в багнюці, але знали — Зарваниця уже недалеко, залишалося кілька кілометрів. І раптом дощ закінчився, а на небі з’явилися дві великі кольорові веселки.
Веселка після дощу у дорозі до святого місця
А потім відкрилася Зарваниця — храми, вмиті дощем і осяяні сонцем. Тоді я подумала: усе — дощі, спека, втома — не дарма. Те, що я побачила, вартувало пережитого.
Фото прихожан храму Святої Ольги та Ірини Сапчук
