Марину Клипко можна зустріти на усіх міських святах, ярмарках та фестивалях. Її ятка з власноруч розписаними тарілочками та горнятками кидається в очі старокостянтинівцям. Художниця працює у власній техніці, основою якої є народне мистецтво. Частина її робіт вже роз’їхалася далеко за межі міста. Таємницями їх створення вона ділиться зі Starkon.city.
В доробку 27-річної Марини понад 500 картин, серед яких пейзажі, портрети, а ще прикраси, ляльки-мотанки, витинанки. Але більше всього вона розписує кераміку — тарілочки, чашечки, вази. Таких вона створила понад тисячу.
Малювати Марина почала з дитинства. Першим її наставником був викладач художньої школи Віктор Кошуба. Потім дівчина закінчила Одеське художнє училище і Кам’янець-Подільський університет Огієнка. Зараз викладає образотворче мистецтво і художню культуру в Остропільській музичній школі, за 30 кілометрів від міста.
— Скільки себе пам’ятаю, стільки й малюю, — каже Марина.
Я замальовую нові візерунки для наступних робіт. Буває, малюнки приходять уві сні. Тоді в нагоді стає той самий блокнотик.
Майстриня цікавиться народною творчістю Марії Примаченко, деколи поєднує Петриківський і Самчиківський розписи, інтерпретує в своє і уже вигадала власний стиль.
— Мене надихає українська творчість. Люблю національні традиції. Усією сім’єю намагаємося їх дотримуватися. На свята вбираємося у вишиванки, на Великдень всією сім’єю розписуємо писанки.
Ще змалечку, коли хотіла спробувати, батьки і бабуся забороняли. Мовляв, не знаючи канонів, не берися. Дівчина захоплюється історією, археологією і пейзажами.
— У другому класі я написала на ґрунтованому картоні зимовий пейзаж і подарувала його бабусі. Він і досі висить у неї на стіні.
Під час навчання в Кам’янці-Подільському Марина отримала завдання від викладачки розписати бокали і вази. Роботи були вдалими, тож вона порадила дівчині занести їх на сувенірний ринок.
— Я прийшла на ринок з друзями. Мене одразу обступили покупці і просили намалювати ще. Тоді я навіть розгубилася, бо не очікувала такого. Я і досі підтримую зв’язки з однією жінкою, якій малюю і передаю свої роботи для продажу.
Багато робіт художниці поїхало в Польщу і навіть до однієї із східних держав. Якось добираючись з роботи, Марина познайомилась з викладачем університету арабської держави Катар. Той зацікавився роботами художниці, придбав одну. Через рік приїхав знову і купив ще одну для друга. З тих пір став постійним замовником Марини. До речі, зараз дівчина працює над розписом сервізу для знайомого араба.
За вечір художниця з легкістю справляється з одним виробом. Проте за умови, що готовий ескіз. Візерунок на кераміку вона переносить за допомогою олівця чи маркера. Для розпису використовує спеціальні німецькі чи французькі фарби. Ще потрібні контури і маркери для кераміки. Усе замовляє через інтернет чи купує у спеціалізованих магазинах Львова і Кам’янця. Фарба закріплюється за допомогою температури, тобто після малювання візерунок припікається.
— Із задоволенням намалюю будь-що. Усе залежить від настрою. Але якщо є настрій на тарілочку, я чашечку не намалюю.
Середня вартість кераміки від майстрині — 100 гривень. Усе залежить від якості матеріалу. За виконання роботи Марина бере 50-60 гривень. Замовлення бажано робити за тиждень. Хоча можна і за ніч упоратися, а можна й місяць працювати.
Одного разу в мене замовили весільні бокали. На них пішло два місяця. Для такої роботи важливий хороший настрій, бо ж ним передається особлива енергетика.
Свої роботи Марина виставляє на ярмарках, які проходять у місті за участю місцевих майстрів. Раніше на її ятці були прикраси зі шкіри у етностилі. Проте якось сильна злива пошкодила усі вироби. Тоді Марина почала виставляти кераміку, яка більш стійка до погодних умов.
— Але буває, через вітер вироби б’ються, — розповідає дівчина.
Зі своїми роботами майстриня планує виїхати за межі міста.
Вдома на Марину чекають чоловік Андрій і шестирічний син Даніїл. До речі, саме синочок — перший критик і шанувальник художниці, адже і сам гарно малює.
— Мені подобається працювати з дітьми. У них можна багато чому повчитися. А їх сміливим ідеям можна тільки позаздрити.
— Можна придумувати якусь тему, і хто зацікавився, нехай малює. А зайняті батьки навіть могли б залишати своїх дітей на якийсь час і йти по справах, — ділиться задумами Марина. — Зате діти в неформальній обстановці могли б малювати і займатися творчістю.
Марина зізнається: її творчість не приносить стабільних заробітків, та й витрат чимало.
— Найбільше моє захоплення сьогодні — це навчати дітей. Я займаюся улюбленою справою. У мене вже був перший випуск у Остропільській школі і я задоволена результатом.
Зі слів дівчини, для художника важливо завжди бути в творчості і багато працювати. А ще потрібно вдосконалюватися, знати культуру та історію. Тоді будуть нові ідеї та роботи. Марина хоче зробити свій вклад у розвиток українського мистецтва. І сподівається, що народна творчість все більше і більше надихатиме старокостянтинівців.
Фото з власного архіву Марини Клипко
