Рік тому, 8 лютого 2019 року, зайшла за небосхил велика яскрава зоря життя столітнього старокостянтинівця Нуруша Гейдаровича Захрабова. Місто назавжди запам’ятало усміхненого азербайджанця, без якого важко було уявити життя Старокостянтинівської громади.
_______________
Цей матеріал ми присвячуємо пам’яті мужнього ветерана, мудрого керівника, почесного громадянина міста і району, голови ради старійшин Нуруша Захрабова, який став для Старокостянтинова цілою епохою. Епохою людяності, працьовитості, мудрості.
Засоби масової інформації міста, області, України не раз писали про Нуруша Захрабова. Ветеран дававав чисельні інтер’ю, проводив зустрічі у школах, виступав на мітингах, сесіях міської ради та інших громадських зібраннях.
До його мудрих порад у Старокостянтинові звикли прислухатися, а його слова ставали серед городян крилатими.
Давайте ще раз згадаємо, хто ж він такий — Нуруш Захрабов, як став прикладом та авторитетом для інших, де і звідки взяв такий кладезь мудрості?
Нуруш Гейдарович народився 13 травня 1918 року, у азербайджанському селі Зійрік. Хлопчик із сільської родини у ранньому віці втратив маму. Йому змалечку довелося багато працювати і не рахуватися із дитячими іграми та забаганками.
Саме робота навчила мене цінувати працю людей, — сказав якось Захрабов кореспонденту міської газети.
Школа, де навчався малий Нуруш, знаходилася за десять кілометрів від домівки. Але це не зупинило хлопчика. Більше того, у школі він не лише вчився, а й працював прибиральником. Лише так мав можливість, на перші зароблені гроші, купити хоч якесь вбрання та черевики.
В 1938 році був призваний на службу до лав армії. Він служив у Білоруському військовому окрузі. В 1939-1940 роках брав участь у радянсько-фінській війні, де був поранений.
Початок Другої світової війни застав у Батумі, де служив в Західному військовому окрузі У 1942 році, після закінчення короткострокових курсів молодших лейтенантів, пішов на фронт. Брав участь в бойових діях на Північнокавказькому фронті. Двічі був поранений.
Нуруш Гейдарович не раз розповідав про те, як дивився смерті у вічі. Чого вартував лише той випадок, коли за кілька кроків від нього розірвалася міна. Що й говорити про снаряди та кулі!
На обличчі мужнього азербайджанця було чимало шрамів та осколків.
Він закінчив військове училище у Махачкалі. А далі — знову на фронт. Був командиром взводу, мінометної роти, батареї. Нагороджений 2 орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни І та ІІ ступенів та орденом Богдана Хмельницького, багатьма медалями. Брав участь у звільненні України, Угорщини, Румунії, а перемогу зустрів в Австрії.
Захрабов любив згадувати той день. Навіть не день, а ніч — з 8 на 9 травня 1945 року. То була нестримна радість, салюти, теплі обійми. І мрії — про мирне, щасливе життя.
Після закінчення війни у 1945 році його направили для проходження служби на Хмельниччину — у Старокостянтинів. Тоді він ще не знав, як полюбиться цій подільській землі, її людям, як приживеться, знайде кохання і залишиться тут назавжди.
Після звільнення в запас Нуруш Гейдарович працював головою районного комітету добровільного товариства сприяння армії, секретарем первинної партійної організації, інструктором організаційного відділу та завідуючим сільськогосподарського відділу.
В 1955 здобув ще одну освіту — закінчив Львівський сільськогосподарський технікум за спеціальністю агроном. 26 років працював директором Старокостянтинівського відгодівельного радгоспу, а після виходу на пенсію очолював Старокостянтинівську районну організацію ветеранів війни, праці та військової служби.
Директора відгодівельного радгоспу Захрабова знали і поважали не лише у місті. Його підприємство вважали зразковим, але найперше любили керівника самі працівники радгоспу.
У тридцять років Нуруш Захрабов одружився з Надією. Вони виховали двох дітей. Минули роки. Як радів довгожитель чотирьом онукам та шести правнукам, які проживають в Канаді, Голландії та у Хмельницькому!
Фото усміхненого Нуруша Захрабова довго прикрашало районну Дошку Пошани. Його неодноразово обирали депутатом міської та районної ради, нагороджували Почесними грамотами, присвоїли звання почесного громадянина міста Старокостянтинова та Старокостянтинівського району.
13 травня 2018 року Нуруш Захрабов відзначив сторічний ювілей. Сімдесят три роки зі ста він прожив у Старокостянтинові.
А ще став найшанованішою людиною у нашому місці, епохою людяності, щирості, мудрості.
Ветеран різко виступав проти війни на сході України. Він засуджував російську агресію. І не раз із хвилюванням говорив, що не розуміє того, що відбувається:
— У 1942 році ми разом з росіянами та воїнами інших національностей пліч-о-пліч стояли на захисті кожного клаптику землі. А що робиться тепер? — запитував Захрабов.
До останнього подиху Нуруш Гейдарович Захрабов жив містом, проблемами його людей. Він став символом відзначення у Старокостянтинові Дня Перемоги.
Ми і далі святкуватимемо цей день. Святкуватимемо ще й тому, що він був таким важливим для нашого Захрабова.
Минув рік відтоді, як перестало битися велике серце ветерана. А нам важко уявити, що його, усміхненого і мудрого Нуруша Гейдаровича, немає поруч.
Ми ще відчуваємо тепло його рук, блиск його мудрих очей, його звучний голос з приємним кавказьким акцентом.
Він живе у наших серцях. Його зірка світить з небесної висоти. Ми звіряємо із Нурушем Захрабовим кожен свій крок.
Вічна пам’ять шанованій великій людині! І вічний спокій на небесах!
З сумом та глибокою повагою —
Асадов Асад Талиб огли та Азербайджанська діаспора України
