У Василя Кирилюка немає депресії. Йому ніколи думати про несправедливість та невдячність життя.
У 69-річного Кирилюка — господарство. Ще з юних років він розводить декоративних голубів. У нього вони різних порід та окрасу: є льотні, поштарі, дутиші, павичі, двочубі. Усіх треба доглянути, нагодувати, створити добрі умови для народження пухнастих голубенят.
Ось чоловік підходить до клітки, без поспіху протягує руку, впевнено бере білокрилу пташку.
— Це, — каже, — голубка. Моя улюблениця. Бачите, яка ошатна, породиста. Ми то бачимо, а Василь Кирилюк — ні. Уже 32 роки він утримує своїх улюбленців наосліп.
Чоловік повністю втратив зір на виробництві. Працював робітником на машзаводі в Красилові. Відкривав чан і технічна пара хлинула в очі. Лікувався у інституті Філатова, надіявся, що ще побачить білий світ і своїх голубів. Не судилося.
Василь Кирилюк разом із головою товариства "Пошук" Петром Пшеничним.
Ще на початку розмови ми запитуємо у Василя як з’явилося бажання тримати крилате сімейство. На це запитання чоловік відповідає спогадом з дитинства.
Він йшов вулицею рідної Шкарівки (народився у Полонському районі) і раптом відчув, як щось впало на груди. Це було голубеня. Каже, воно шукало порятунку від хижого кобця. Василь прихистив пташеня, а навесні голуб привів на його подвір’я голубку. З тих пір усе і розпочалося.
Тепер Кирилюк — один з найактивніших у Старокостянтинівському товаристві птахівників, голубоводів й кролеководів «Пошук». Він щораз шукає нові породи, ділиться ними з іншими, бере участь у виставках. Це вартує не лише його праці, але й немалих коштів.
Та не заважає Кирилюку ні інвалідність, ні невелика пенсія. Живе один, дружина померла два роки тому. Але чи можна назвати одиноким чоловіка, який має заняття на цілий день? Адже крім голубів, незрячий тримає ще й декоративних півників та кролів.
Каже, що бачить (душею) як його голуби злітають в небо, чує їх воркотіння. Та він може розповідати про них безкінечно! Наприклад, таке: поштові голуби, куди б їх не завезти, обов’язково повернуться до господаря, долаючи інколи тисячі кілометрів. Голуб і голубка розприділяють обов’язки і навіть голубенят висиджують по черзі.
— А як повертаюся додому і стукаю палицею, вони так дружно й радісно гудуть, що аж дух захоплює. Хіба можна з ними впасти у якийсь смуток? Так, я їх не бачу, але відчуваю. Немов, їй Богу, поріднився з кожною пташкою!
Голуби стали розрадою незрячого чоловіка
До господи незрячого чоловіка часто навідуються діти. Він показує їм своїх голубів, щиро ділиться порадами та пташенятами. Постійно у Кирилюка збираються й друзі-голубоводи. Кажуть: йдуть до Кирилюка за хорошим настроєм.
