Він встає о пів на четверту. Швидко одягається і виходить з теплої оселі. У руках – фотоапарат. Добре, коли літо. Тоді світанки прохолодні, але є надія на тепло. А от восени чи взимку важче. Холодно, морозно… і вітер. Улюблене місце дислокації - біля замку князів Острозьких, де несе свої води річка Ікопоть.
Так у Старокостянтинові народжується новий день.
Але ні, будь-яка погода не стане йому на заваді. У нього є ціль. Кожні три місяці він фотографує мить, коли сходить сонце у Старокостянтинові. Лише поодинокі рибалки та Олександр знають, як у нашому місті народжується новий день. Starkon.city розповість вам, хто такий Олександр Демчук і чому варто слідкувати за його фото-творчістю.
У фотоархіві Демчука тисячі фото рідного міста.
Від народження Олександр живе у Старокостянтинові. Обходив і об’їздив місто вздовж і впоперек і знає його кожен куточок. Свого часу закінчив Хмельницький економічний університет, працював в одній із банківських установ міста. Тепер дістається на роботу до Хмельницького, працює менеджером будівельної фірми. Каже, часу має обмаль, проте не полишає своє захоплення – фотографування.
Фотокамера Олександра любить пам'ятки історії міста.
Йому двадцять вісім, і вісім з них він фотографує. Але починалося усе не із знімкування. У 2009 році Олександр почав збирати колекцію старих фото міста. Шукав їх у інтернет-архівах. Сьогодні має сотню ретрознімків Старокостянтинова, найстаріший з яких датується 1910 роком.
Він любив розглядати ці старі фото. Ретельно шукав ракурс, який обирали колишні фотомайстри, і місце, звідки робили фотозйомку. Так і розпочав знімкувати. Спочатку - на телефон, згодом придбав найпростішу «мильницю», а у 2016 купив "CANON 1200D", яким фотографує досі.
Тепер у його архіві 30 тисяч фотосвітлин, і майже половина з них – фотопейзажі Старкону. Щоправда, це не усі знімки, 15 тисяч він втратив через пошкодження двох жорстких дисків.
- Що у мені особливого – запитує Олександр під час розмови, - я звичайний старокостянтинівець і вирізняюся з-поміж інших лише тим, що частіше тримаю фотоапарат у руках. Фотографування не стало моєю професією, я лише інколи роблю фотосесії на прохання друзів. Живу звичайним життям, в якому є миті коли щось штовхає мене на вулиці міста – за новими емоціями та світлинами. І тоді це життя здається мені справжнім.
Так світає у Старконі влітку
Особливо пам’ятає один із таких світанків. Це було у 2014 році. 7 січня, на Різдво. Коли вдосвіта виходив з дому, на термометрі було -20 градусів. Біля замку снігу випало по коліна. Але так хотілося зазнімкувати зимовий світанок, що зняв рукавиці і в якусь мить перестав відчувати пальці. Та й фотоапарат замерз настільки, що зупинив роботу. Додому ледве добіг, але не застудився. І попри все у його альбомі є це фото. Воно – особлива згадка про найхолодніший Старокостянтинів.
Найхолодіший зимовий світанок
Але найкращі його фотографії – спонтанні. Коли раптом відкривається те, чого не бачив раніше. Приміром, як знімок, де лише літнє поле і небо.Зроблений він недалеко від Старкону, по дорозі на Полонне. А дехто не вірить, каже – заставка «Windows».
Це не заставка «Windows», а поле і небо поблизу Старокостянтинова.
Або нічний знімок Будинку офіцерів, про який у фейсбуці написали, що це НЛО.
НЛО у Старокостянтинові
Останнім часом Олександр захопився нічною фотозйомкою. Фотографую без спалаху, використовує довгу витримку, пильно граючись зі світлом. Каже, нічний пейзаж здатен передати небачене вдень і викликати нові емоції. Ці світлини наче живуть своїм, окремим життям. Олександр не любить обробляти фото. Якщо потрібно, робить це по мінімуму.
Олександр захоплюється нічною фотозйомкою.
Фотоархів Демчука здається не лише художнім доробком, але й певним дослідженням Старокостянтинова. Адже у ньому фотографії з різними видами міста вже за останніх вісім років. У минулому році його світлини взяли участь у Всеукраїнському конкурсі фото проекту «Euroquiz».Европа починається з тебе», який організувало представництво Європейського союзу у Києві. Олександр Демчук увійшов до десятки фіналістів. Він виставляв свої роботи на міських фотоконкурсах і на благодійному аукціоні, за кошти від якого споряджали старокостянтинівських військових у АТО. А ось персональної виставки ще не мав. Каже, якби на таку спромігся, хотів би, аби пройшла у замку.
Мріє про персональну фотовиставку в замку
Олександр Демчук багато подорожує. Постійно бере участь у велопробігах, які організовують в місті. В середньому разом з друзями щораз долають 60-80 кілометрів. Об’їздив усю Хмельниччину. Побував у містах Польщі, Італії, Німеччини, Чехії. На власний день народження подарував собі… Прагу. Зібрав фотоспорядження, купив квиток на автобус і вже наступного дня милувався величністю соборів та палаців старовинного міста.
Саме у європейських містах Олександр почав більше фотографувати людей. Каже, там вони відкритіші і більше посміхаються. У поляків є такий вираз: жити і працювати з радістю. Олександр каже: це зміст і його життя. Дуже хоче, щоб і для українців життя стало кращим та комфортнішим. Бо поки що у рідному Старокостянтинові зробити гарні невимушені фото можна хіба що із знайомими та друзями. Часто люди закриваються від камери.
Роскуті європейці
Йому подобається бувати у Європі, ходити вулицями і провулками старих міст. Наостанок розмови у нас виникає питання: можливо, Олександр Демчук подумує перебратися до Європи назовсім? Він посміхається:
- О, у думках буває усіляке, але ж я тут, з вами, і фотографую Старкон. Він мені і досі цікавий. Виявляється, і у знайомому можна знайти щось нове та особливе.
Особливий Старокостянтинів
П’ять бліц-питань для Олександра Демчука:
Що для Вас щастя?
- Це тоді, коли поряд рідні та друзі. І вони безтурботно посміхаються.
Найбільше ваше досягнення?
- Іще попереду.
Найбільший страх?
- Мабуть, як і для кожного свідомого українця – це війна. Жахливо, коли гинуть люди. А ще жахливіше, коли інші люди до цього звикають.
Чим Ви відрізняєтеся від інших?
- Тим, що зі мною завжди фотоапарат.
Що найбільше цінуєте в людях?
- Чесність, відвертість і доброту. А ще мене завжди вражають талановиті.
Яку найкращу пораду Ви отримали в житті?
- Слухай маму. Хоча повний її зміст зрозумів не відразу.
Останній приємний момент, котрий береже ваша пам’ять?
-У Вюрцбурзі «схопив» спонтанний знімок китаянки. А через хвилину вона підійшла до мене з проханням сфотографувати її з подругою. Ми так щиро сміялися!
Усміхнена туристка з Китаю
