У третьої школи — ювілей. Прикрашене навіть подвір’я, і вже біля входу учениці чіпляють кожному дзвіночок з бантиком. Колишні випускники реєструються у журналі, гості фотографуються біля облаштованих фотозон.
Хтось пішов до музею послухати історію школи, хтось — на екскурсію по класах. Діти гуляють у внутрішньому дворику, а у спортзалі уже збираються відвідувачі на концерт. Так свої сто років 28 вересня зустрічала третя школа. Офіційна частина святкування перепліталася з концертною програмою та вітаннями гостей.
Окрім гарних вітань, нагород і подяк працівники школи приймали подарунки. Міський голова Микола Мельничук, зокрема, вручив сертифікат на 150 тисяч гривень, за які придбають десять ноутбуків.
Школа відрізняється від інших тим, що вона є школою сприяння здоров’ю. Тут працюють п’ять спортзалів: один великий і чотири малих. Діти проводять багато часу на природі, займаються туризмом і спортом. На усе це виділяються додаткові години в навчальній програмі освітнього закладу.
— Третя школа є не лише центром мікрорайону Нове місто. До нас приїжджають навчатися діти з навколишніх сіл — Половинник, Громівки, Огіївців, Писарівки. Сьогодні маємо 302 учні, — розповідає Василь Михайлюк, директор школи.
Цей навчальний заклад є одним із найстаріших у Старокостянтинові. Відкрили третю школу у далекому 1918 році. Тоді вона працювала у приміщенні волосної управи і була семирічною. В наступних десятиліттях стала десятирічкою, згодом загальноосвітнім навчальним закладом.
Теперішнього вигляду третя школа набула у 2007 році, після відкриття нового приміщення. Старе приміщення також функціонує, але потребує реконструкції і ремонту, який влада міста обіцяє розпочати уже наступного року.
— Пам’ятаю, як по цеглинці будували праве крило школи, туалет і котельню. А головне, як створювалось ядро цієї школи — її колектив. Я пропрацювала тут директором 30 років і ще 15 — вчителем хімії і біології. Коли я прийшла працювати у школу, тут навчалося всього 68 учнів, — розповіла Розалія Гарбарець, колишній директор школи.
Десятикласниця Марина Олійник вважає свою школу молодою і сучасною, незважаючи на 100-річну історію.
— Тут вчитися весело та цікаво. Особливо люблю ті дні, коли ми всією школою виїжджаємо на природу, в ліс. Тут роблять усе, щоб підтримувати здоров’я та фізичну форму. З кожним роком школа оновлюється і стає кращою. Сподіваюся, що вона матиме ще й 200 і 300-літню історію, — каже Марина.
У музеї школи зустрічаємо колишню випускницю, поетесу Оксану Радушинську, яка фотографується з учнями та ділиться своїми спогадами дитинства.
— Те, що було в школі, здавалось мені таким далеким. До того моменту, доки не потрапила сюди. У ці стіни, у коридор, у свій клас, за колишню парту. Сьогодні просто унікальна нагода повернутися у дитинство і юнацькі роки. Згадати з чого усе починалося, своїх учителів, з якими мені надзвичайно пощастило. Це моя перша вчителька Фаїна Петрівна Козяр і класний керівник Олександр Федорович Бівзон. На жаль, їх уже немає, але це люди, яких я часто згадую і які вплинули на формування моєї особистості. З моїх шкільних років у школі змінилося все. Особливо приємно бачити її нове сучасне приміщення і те, що вона йде в ногу з часом і з учнями, які тут навчаються, — розповіла Оксана.
Цього дня у третій школі було людно. Але її коридорами гуляли не лише учні, а й дорослі солідні люди. Вони багато усміхалися, фотографувалися і згадували шкільні роки. Роки, які, на жаль, уже не повернути.
Фото: Василя Дацюка
