Із введенням карантину ми всі у чомусь собі відмовляємо. Але пологи перенести неможливо. Як працюють медики Старокостянтинівського пологового відділення під час пандемії, що змінилося з початку карантину і чи є труднощі із прийомами вагітних та пологами. Про це та свої несхожі робочі будні для Starkon.city розповідає завідувачка гінекологічним відділенням Старокостянтинівської центральної районної лікарні Олена Кукуріка.
«За час карантину зросла кількість вагітних»
З початку карантину у пологовому відділенні Старокостянтинівської лікарні народилося 300 немовлят. За словами Олени Василівни, це немало, адже за рік у нас зазвичай на світ з’являється 400-450 малюків.
Посміхаючись, гінекологиня додає: схоже, після закінчення обмежувальних заходів народжувати прийде ще більше жінок. Бо за останній час зросла кількість вагітних, які стають на облік.
— Так, епідемія коронавірусу налякала людей. Вони менше звертаються по медичну допомогу. Але життя не зупинити, жінки і далі вагітніють і проблеми жіночі залишаються. Тому ми працюємо у штатному режимі, — говорить лікарка.
Олена Кукуріка розповідає: додаткових маніпуляцій чи досліджень для породіль у зв’язку з пандемією немає. Лише жінки, які потребують хірургічного втручання, мають зробити тест на COVID-19.
Щоправда, останнім часом все частіше доводиться консультувати жінок по телефону.
— Певною мірою карантин пішов на користь, бо люди стали уважніші до себе. В загальному зменшилася кількість інфекційних захворювань, немає великого скупчення людей у лікарні. І, на щастя, немає важких випадків коронавірусу серед колег, які перехворіли. У більшості перебіг хвороби був безсимптомним, — каже Олена Василівна.
«Зазвичай про COVID-19 пишуть люди, які не мають елементарного поняття про віруси»
Лікарню завідувачка гінекологією називає найбезпечнішим місцем.
— Де як не у лікарні дотримуються усіх карантинних заходів. При вході у гінекологічне відділення вам виміряють температуру, діє масковий режим. Скрізь є дезрозчини, постійно проводиться вологе прибирання. І так всюди. Лікарня — це найбезпечніше місце, — стверджує лікарка.
Про новий вірус вона каже так:
— До цієї ситуації треба ставитися з розумінням. Вірус він і є вірус. Ми мали пташиний, свинячий грип, маємо і це пережити. Знайдуть щеплення і все буде добре. А коли буде загальний імунітет, світ повернеться до звичного життя.
Гінекологиня намагається не читати статті про СOVID-19 у соцмережах. Каже, що їх часто пишуть люди, які не мають медичної освіти і елементарного поняття про епідеміологію.
На щастя, за час карантину у пологовому відділенні не було жодної породіллі, у якої б підтвердили коронавірус. Проте на цей випадок і гінекологи мають чіткий алгоритм дій. Породіллю з COVID-19 одразу направляють у Хмельницьку лікарню. Якщо ж відправити не встигають, у відділенні є усе необхідне, щоб прийняти пологи — індивідуальна палата, захисний одяг.
Найбільше лікарка жалкує за тим, що з оголошенням карантину у пологовому не проводять партнерські пологи. А такі пологи, як розповідає Олена Кукуріка, у Старокостянтинові стали дуже популярними.
— Я люблю партнерські пологи. Це така підтримка для жінки. Особливо, коли чоловік готовий пережити разом з нею цей водночас важкий і щасливий момент.
«Хотіла бути як мама — у білому халаті рятувати людей»
Олена Кукуріка працює у Старокостянтинівській центральній лікарні вже 36 років. Повернулася у рідне місто одразу, як закінчила медичний виш у Москві (на той час це був всесоюзний Центр охорони матері та дитини) та інтернатуру.
Тут, у лікарні Старокостянтинова, медсестрою працювала її мама. Олена змалку мала одну мрію — бути схожою на неї, у білосніжному халаті рятувати людей.
Акушерську спеціалізацію вона обрала вже під час навчання.
— Вивчала хірургію, терапію, гінекологію. Та акушерство мене вразило найбільше, — зізнається Олена Василівна.
Перші пологи молода лікарка прийняла ще в інституті. А далі, скільки їх було за час лікарської практики, уже й не пригадає. Натомість, добре пам’ятає, як ще студенткою бігала за старшими лікарями, цікавилася найменшими дрібницями, надокучала і проводила у лікарняних стінах більшу частину свого часу.
— У Старокостянтинів я приїхала з хорошою клінічною підготовкою, але у той час у лікарні не було належної бази, щоб застосувати свої знання на практиці. Тепер усе змінилося. Ми робимо увесь обсяг операцій на рівні обласного центру. Виняток — операції при злоякісних пухлинах, бо це прерогатива онкодиспансерів. І, на жаль, у нас відсутнє обладнання для гістерорезектоскопії,- розповідає лікарка.
«Мій робочий день розпочався ще 36 років тому. Схоже, він не закінчився і досі»
Сьогодні завідувачка відділення працює у стаціонарі, тому здебільшого до неї звертаються жінки з проблемами, які не можна вирішити на рівні поліклініки. Також Олена Кукуріка приймає пологи.
Спланувати свій робочий графік гінекологині важко. Всі її дні різні — і за обсягом роботи, і за емоціями.
— Це може бути одна операція в день, а може бути три-чотири кесарських розтинів. Мій робочий день почався ще 36 років тому. І я навіть не знаю, коли він у мене закінчується. Буває, лише прийдеш після роботи додому, і знову потрібно збиратися на пологи. Але я справді люблю цей стан, коли розумієш, навіщо ти тут, біля операційного столу, у цій професії. Я почуваюся щасливою, коли вдається зберегти вагітність, коли жінки народжують немовлят і виходять з пологового здоровими, коли через роки показують своїх дітей, — відверто розповідає гінекологиня.
Лікарка зізнається: на жаль, так буває не завжди.
— Нещодавно в один день була важка операція — втрата майже доношеного плоду, а через кілька годин народилася двійня. Трапляється, привозять жінок у критичному стані, і ти уже нічого не можеш зробити. Думаєш, якби ця жінка хоч трохи раніше звернулася. Але зазвичай у жінки як: на першому місці діти, на другому — чоловік, на третьому — дім і господарство, і лише на четвертому — вона сама.
Але часу на емоції у лікарки мало. Тому вона давно навчилася брати себе у руки, адже відповідає за чуже життя. Каже: найголовніше у роботі уміння зібратися та мати холодний розум.
— Заходжу в операційну і концентруюся по максимуму. Стала, зробила і все.
«Найкумедніше було, коли прямісінько з весілля у пологове привезли наречену»
Як і усі хірурги, лікарка вірить у забобони.
— Приміром, нам не можна щось навиворіт одягнути чи виворотом застелити простирадло або пелюшку. Якщо інструмент впаде — теж остерігаємося курйозів. А ще боїмося, коли хтось з медиків у відділення поступає. Бо коли свої, обов’язково щось іде не так, — зізнається Олена Василівна.
Проте каже: хоча зазвичай у своїй практиці лікарі пам’ятають складні випадки, гінекологи люблять згадувати кумедні. Таких у пологовому вистачає.
Наприклад: привозить якось мама доньку з апендицитом, а це виявляються пологи. Вона метушиться, дивується і вигукує: ну звідки воно взялося!
Або швидка у приймальне привозить жінку з болями у животі. Каже, спустилася у погріб за банками для консервування і скрутило. Жінка ще не знає що вагітна, а вже народжує. І все відділення після нелегких пологів слухає розмову породіллі з чоловіком:
— Я у пологовому, у нас син!
— Який син? Де ти його взяла!
Буває й таке, що гінекологам погрожують. До прикладу, привозить чоловік дружину до пологового і починає кричати: мовляв, якщо з моєю дружиною щось станеться, то я вас всіх порішу. А потім приходить і дякує лікарям за дитину.
Та найкумедніше було, коли прямісінько з весілля до пологового привезли наречену у білій сукні.
— Ви думали, що таке буває лише у кіно? Ні, насправді усі ті сцени з життя. Я й досі пам’ятаю, як ми усі разом знімали ту весільну сукню і бігли народжувати, — згадує Олена Василівна.
Фото: з особистого архіву Олени Кукуріки
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
