Лариса Ільчишина працює провідною юрисконсульткою у філії АТ «ДПЗКУ» «Старокостянтинівський елеватор». Разом з чоловіком та донькою проживає у приватному будинку. На роботу їздить на власному автомобілі, дотримується усіх заходів безпеки. Але у кінці липня у жінки діагностували COVID-19. Де і як підхопила вірус, не розуміє і досі.
На те, щоб здолати COVID-19, пішов майже місяць. На лікування старокостянтинівчанка витратила більше чотирьох тисяч гривень. Наразі 51-річна жінка отримала негативні результати ПЛР-тестів, проте й досі не вийшла на роботу. За порадою сімейної лікарки вона взяла відпустку для відновлення, бо навіть незначне фізичне навантаження викликає втому.
Перебіг хвороби вона записала у щоденник. Витягами зі свого щоденника Лариса поділилася з читачами Starkon.city.
День перший
Сьогодні мене «ощасливили» повідомленням, що я маю позитивний результат на коронавірус. Все почалося досить банально: кілька днів тому я відчула легке нездужання — нежить і чхання. Оскільки я обізнана із симптомами Covid-19, то на думку спало: погано висушила вранці феном волосся, або кондиціонер у магазині, чи протяг в автомобілі. Та мало що? На роботу я їду на авто і практично ні з ким стороннім не контактую. Більш того, я справно ношу маску, часто мию руки з милом та користуюся антисептичними засобами. Легка застуда тривала чотири дні. Навіть один день була невелика температура — 37,0 градусів.
Мені начебто полегшало, аж раптом ніс став закладений, наче я, пірнаючи, набрала у нього води. Мене постійно переслідував запах каррі. А вчора, прокинувшись зранку, я не відчула аромату улюбленого гелю для душу у ванній, смаку зубної пасти. Парфуми теж виявилися просто рідиною у пляшці. Сніданок і кава ніяк не смакували. Це був тривожний сигнал. Я негайно зателефонувала своїй сімейній лікарці, яка, вислухавши мене, направила на аналізи.
І ось настав час «Х». На работу мені зателефонували з центральної районної лікарні і повідомили «приємну» новину. Я навіть не здогадувалася, від кого могла підхопити інфекцію. Довелося покинути робоче місце, після чого там відбувався справжній армагеддон. Приїхала служба з надзвичайних ситуацій і все продезинфікувала. Всіх, хто зі мною контактував, відправили додому на самоізоляцію. Я пішла на лікарняний, а моя родина, що мала їхати відпочивати на морське узбережжя, залишилася вдома.
День третій
Мене почало лихоманити. Я весь час пітнію. Є температура. На ранок — 37,2- 37,5, а на вечір підвищується до 38,0-38,5. Приймаю антикоагулянти, багато п’ю рідини, від температури — парацетамол. Протоколу лікування нема. Лікують симптоматично. Добре, що у нас приватний будинок. Я ізольована від усіх в окремій кімнаті. Можу без проблем прогулюватися на подвір’ї. У місця загального користування виходжу у разі крайньої необхідності. Скрізь робиться вологе прибирання з мильно-дезінфікуючим розчином.
День десятий
Вчора було рівно 10 днів, як у мене виявили Covid-19. Незважаючи на те, що до мене повернувся нюх, він якийсь притуплений. Смак теж. Сімейна лікарка весь час зі мною на зв’язку — уточнює симптоматику, запитує про самопочуття, дає поради. Виписала мені направлення на повторні тести, комп’ютерну томографію легень та консультацію інфекціоніста.
На комп’ютерній томографії у мене виявили двосторонню вірусну пневмонію, яка розвинулася абсолютно безсимптомно. Ні тобі температури, ні кашлю, ні утрудненого дихання, ні здавлювання у грудях. Мабуть чи не єдиний симптом — мене постійно обливало холодним потом. Доводилося по кілька разів на день переодягатися.
Інфекціоніст призначив ліки. Список довгий: пробіотик, антикоагулянт, магнікум-антистрес, вітаміни. Хтозна, як поведе себе та пневмонія. Час покаже.
Між тим прийшли результати тестів. ПЛР — негативний, а ось ІФА виявився навіть дуже інформативним. Він показав, що я все ще хворію і є небезпечною для оточення, однак почали вироблятися антитіла до вірусу. Це, безумовно, дуже тішить.
День чотирнадцятий
Моя родина отримала направлення від сімейних лікарів на проходження тестів, оскільки чоловік і менша донька контактували зі мною. Також тести проходили у Києві мій брат та племінник, з якими я теж мала контакти. Увесь цей час я хвилювалася, щоб ніхто з моїх близьких і друзів не захворів, особливо старенький батько, якого я часто навідувала, доставляючи продукти та ліки, допомагаючи по господарству.
День п’ятнадцятий
Чудові новини: мої чоловік і донька мають негативні тести на Covid-19. А я продовжую лікуватися. Прогулююся у дворі будинку і дихаю свіжим повітрям. Сімейна лікарка сказала уникати сонця і протягів, а також будь-яких фізичних навантажень. Вона дала мені комплекс вправ для відновлення легень і загального фізичного стану.
День двадцятий
Курс лікування частково закінчено. Мова про антибіотики і актовегін. Все решта продовжую приймати — пробіотик, антикоагулянт, магнікум-антистрес, вітаміни. Мені ще треба буде приймати ліки майже місяць.
Пройшла повторну КТ легень та отримала консультацію в інфекціоністки. З позитивного — ділянки ураження зменшилися удвічі. З негативного — ще є ділянки запалення та розвинувся лінійний фіброз. В цілому лікарка сказала, що динаміка позитивна. Вона додала до карти лікування ще один препарат та наголосила, що мені протипоказані сильні фізичні навантаження. Мова, звичайно, йшла про копання картоплі. Лікар так і заявила, що картоплю цьогоріч мають викопати без моєї участі. Уявляю розчарування родичів (сміюся, звісно).
Після відвідування лікарні я вирішила, що мені не завадить подихати чистим повітрям з добрим вмістом кисню. Тож ми з родиною майнули до лісу. Це така насолода — вдихати лісові пахощі! Хоча я ще не можу дихати на повні груди і не відчуваю всі запахи.
День двадцять восьмий
Сьогодні завершилася епопея з перебуванням на лікарняному, але мені ще буде потрібна реабілітація. Сімейна лікарка порадила взяти відпустку, щоб вже остаточно позбутися наслідків інфекції і відновити нормальний фізичний стан. Це не так просто відновитися, бо навіть незначне фізичне навантаження викликає швидку втому. Я ще маю пройти одну комп’ютерну томографію, щоб дізнатися про стан моїх легень.
____________________
Я записала все, що зі мною відбувалося протягом хвороби для того, щоб ця інформація стала комусь у пригоді. З часом все забувається та й вірус мутує, перетворюючись у новий штам. Але я зробила для себе висновок, що все залежить від особливостей імунітету та нашого загального фізичного стану. Зазвичай, я дуже стійка до таких хвороб, але нервове напруження і фізичне виснаження впродовж кількох останніх років зробили свою справу — у мене послабився імунітет. Тому не варто нехтувати відпочинком і відмахуватися від сигналів нашого організму про втому. Та й засобами індивідуального захисту нехтувати не варто.
Безпечність старокостянтинівців просто вражає. Опускають маску на підборіддя, не дотримуються безпечної дистанції у черзі. Все це я на власні очі побачила у лікарні. Особливо вразила молода жінка з дівчинкою років п’яти. І у неї, і у дитини були повністю спущені маски на підборіддя, а на відстані півметра від них стояв чоловік і надривно кашляв. До речі, теж зі спущеною на підборіддя маскою. На моє запитання, чи не боїться вона наражати на небезпеку себе і дитину, жінка відповіла, що вона не вірить в інфекцію, що все це звичайна політика та істерія засобів масової інформації. От і не дивно, що Covid-19 поширюється у місті так швидко. Адже той, кого не торкнулася хвороба, думає, що коронавірус — звичайна дрібничка, не варта уваги. Однак це дуже хибна думка, бо ця інфекція підступна. Вона може вдарити по будь-якому органу.
Ну і наостанок — подяки. Мені є кому і за що дякувати.
Я вдячна своїй сімейній лікарці Анні В’ячеславівні Грень за цілодобову підтримку, корисні поради та своєчасно вжиті заходи для мого одужання. Це реально круто, коли лікар має з тобою постійний зв’язок, надаючи медичну і психологічну допомогу.
Лікування, призначене лікаркою-інфекціоністкою Тетяною Володимирівною Середюк, дало свої результати. Саме цій людині я завдячую тим, що вже практично одужала. Лише після ретельної перевірки стану мого організму вона виписала призначення.
Велика подяка директорці Старокостянтинівської ЦРЛ Людмилі Григорівні Гнатюк та завідуючій поліклінікою Ользі Григорівні Калині, які консультували та підтримували мене при проведенні тестування на Covid-19.
Також дякую моїм рідним, друзям та колегам, що підтримували мене і вірили в перемогу над хворобою, постійно перебуваючи зі мною на зв’язку. Дуже важливо відчувати, що ти не залишилася віч-на-віч з хворобою, що поруч є ті, кому ти не байдужа.
Фото: з особистого архіву Лариси Ільчишиної
