Для багатьох старокостянтинці карамельні цукерки і солодкі півники - приємний спогад дитинства. А ви знаєте,що у Старокостянтинові працювали справжні цукерні цехи?
Про історію старокостянтинівських цукерок розповідає співробітник Старокостянтинівського історико-краєзнавчого музею Світлана Сусугурова.
Ще в 60-70 роках ХХ соліття. в Старокостянтинові, на центральній площі біля кінотеатру «Мир», стояв кіоск, де крім квитків на автобус, журналів, газет, продавались цукерки-півники різного кольору (жовті, червоні, коричневі). Одна така цукерка коштувала 5 копійок. Батьки, чекаючи свій автобус, часто купували дітям ці солодощі.
Виготовляли ці та інші цукерки в Старокостянтинові, де після війни були карамелеві цехи. Їх асортимент був не великим, але продукція мала популярність серед жителів міста і навколишніх сіл.
Недалеко від Вежі-собору, по вулиці Грушевського (Меджибіжській), ще до 1917 року була промислова зона. Де розміщувались виробничі цеха, в тому числі велика пекарня. Вчителька ЗОШ №1- дівоче прізвище Букшань – пам’ятає розповіді бабці, яка йдучи з Заслучі в місто, завжди заходила до 2-х поверхового будинку, де на першому поверсі працювала відома пекарня. Тут випікали і одразу продавали різноманітну випічку: калачі, бублики, хліб, булки інше.
Після звільнення міста в 1944 р. в приміщенні стали працювати: ковбасний цех, цех по виготовленню пам’ятників та карамелевий цех. Який потім перенесли до Харчокомбінату.
В 1960-х роках голова виконкому райради Шимков М.Г. повідомляв в газеті: «10 березня 1944 року звільнено Старокостянтинів. Трудящі міста одразу приступили до його відбудови. Вже в листопаді 44-го, через вісім місяців після звільнення став до ладу цукрозавод, почали працювати маслозавод, електростанція, державний млин, хлібозавод, промисловий комбінат…мине час і Старокостянтинів стане великим промисловим містом нашої області».
Про роботу цукерного цеху районна газета писала: в 1960р: «робітники карамельних цехів артілі «Перша виробнича», які очолюють Т.Беренц, Вайнберг, щозміни видають продукції на 140%. Зразки якості праці показують Галина Захарчук, Мендель, Коган, Надія Кравець інші»; в 1964 році: «кожен з вас куштував цукерки в зеленій обгортці – «м’ятна карамель». Виробляють їх на Старокостянтинівському харчокомбінаті. Ритмічно працює штампувальна машина, вправні руки Галини Кіри швидко розправляють цукерну масу, яку готує на місильному столі Галина Іщук та інші робітниці. З машини, по конвеєру, готові цукерки поступають в ящик, а звідти в обгортковий відділ. Тут працюють В.Стрибак, Г.Козел, М.Печенік, М.Радковецька, О.Барійчук інші. При нормі 53, кожна з них обгортає 90-75 кг за зміну».
Не так давно цей двоповерховий будинок по Грушевського, відомий в місті, як «оптика», було знесено. Житель міста гр.Рибак пригадував: «на місці де зараз авто-підприємство Нарс Авто, була промислова зона. Одразу після війни в двоповерховому будинку, до останнього часу на першому поверсі була «оптика». Другий поверх займали цеха-карамельний, ковбасний, потім виготовляли пам'ятники. А раніше, до 1917- за цим будинком був постоялий двір. В будинку №10 по Грушевського- був колись енергозбут, де платили за використану електроенергію. На місці Авто люкса (Грушевського- 6), стояв довгий будинок, де проживали єврейські сім'ї, серед них: директор райунівермагу Ілля Коган, Фіма Шапіро, – всі виїхали.
В місті було три точки громадського харчування: прокінський, райспоживспілки - де зараз в Дарах природи, раймагазинівський. А там де тепер територія Іванчика - були підприємства названі в місті «Духовка» - де крім жерстяних бочок, каструльок, випускали духовки електричні…».
