У школі він був непомітним трієчником. Зірок з неба не хапав, навчання давалося хлопчаку важко, а ось руки мав золоті.
Перейняв майстровитість від батька, який працюючи на місцевому заводі слюсаром, мав таке собі хобі-хист: умів полагодити будь-яку автівку. І Олександр змалку кру-тився біля батька, якого зазвичай можна було побачити у гаражі або біля нього.
Але для математички чи учителя фізики ті Сашкові уміння, як коту ще один хвіст. Тому як хлопчина не старався, а учителі давно його підсадили на "законні трійки" і через те не хвилювалися.
Невисокого зросту, худий та неспортивний, він і на фізкультурі особливими успіхами похвалитися не міг, та й у волейбол, яким однокласники так захоплювалися, що аж сколотили свою команду, грати не умів.
Ось так і залишався непомітним до 9 класу. Хоча чому непомітним?! Часто слухав у свій бік насмішки лідерів, які виросли уже на голову вищими, бачив зневажливі погляди дівчат. А у восьмому класі Сашко закохався у однокласницю Мар'яну. Але хіба те дивина? На дівчину заглядалися хлопці й з протилежного класу. І хоч не відрізнялася Мар'янка особливою красою, але було у ній щось особливе: гордість, перчинка чи довге пшеничне волосся…
Сашкове серце тоді билося лише для неї. Якось він написав їй у Інстаграм і запитав завдання на урок. Потім знову і знову, намагався жартувати, але чи то не виходило, чи з іншої причини, проте Мар'яна відписувала коротко, а у школі показувала, що він їй нецікавий. Ба більше, голосніше за інших сміялася, коли у нього щось не виходило. Той її дзвінкий сміх він не любив і любив водночас.
Проте після дев'ятого класу вирішив покласти край навчанню у школі і вступати до місцевого ліцею на автослюсаря. Розповів про це єдиному товаришеві із класу Андрію, а наступного дня почув нові насмішки. Один із дебелих лідерів відмінник Дмитро підійшов, зненацька штовхнув і сказав: "Ну що, покидаєш нас, до університету Старконівського вступаєш?" Олександр глянув на вчорашнього друга Андрія і вийшов із класу, почувши услід Мар'янчин сміх.
У професійному ліцеї він вивчився на автослюсаря, а після закінчення пішов служити до армії. Міг би поступити до інституту, бо ліцей закінчив на відмінно і мав хороші перспективи. Але шкільні спогади переросли у нав'язливу ідею: а раптом і там буде здаватися гіршим за інших? Здебільшого, знав про своїх однокласників: усі вони вступили до вузів, одні до престижніших, інші - як вийшло. Мар'яна вступила до одного з київських універів. Додому приїжджала рідко, кажуть, і роботу там знайшла хорошу.
Відслужив, змінився, підріс, зміцнів. Повернувся додому і вирішив у батьківському гаражі відкрити свою справу. Звичайно, автомайстерню. У частині, де проходив службу, солдат Овсієнко завзято ремонтував військову техніку і заробив авторитет у командира та інших військовослужбовців, старших по рангу. Як вони просили працьовитого хлопця залишитися у армії, але ні, Сашка вабила лише техніка. Справа рухалася: батька умовив, почали планувати добудову гаража.
За кілька днів Олександр стояв у черзі, щоб потрапити до військкомату. Думав, зустріне там принаймні Андрія, який, знав, працює на одному із місцевих підприємств. Але не побачив нікого. Хлопець швидко опинився у епіцентрі перших великих боїв. Його військова спеціальність, набута в лавах ЗСУ, була там просто необхідною.
Вдома хвилювалися батьки, безупинно молилася мати, а він робив усе, що міг. І воював, і техніку швидкими ремонтами власноруч забезпечував. І якось виходило у нього усе: вже два танки спалив, а один взяв з побратимами як трофей. Про Сашка навіть написали на всеукраїнському новинному порталі, звичайно, без імені та прізвища, але на душі стало тепліше. Бо так добре, коли ти потрібен, коли згодився!
Зізвонилася і зібрала усіх однокласників, які приїхали додому "пересидіти" війну. Таких було багато, і хлопців теж. Колишній лідер Дмитро прийшов у модних спортивних штанях. У пакеті він приніс багато пива, сіли на лавочці, та й ну про шкільне життя згадувати. Раптом хтось із хлопців запитав: а де наш Сашка?
- Овсієнко? Сашко, так, той ще був звір!
- Він на війні, - тихо промовив Андрій, - кажуть, на передовій танки зупиняє!
- Та ти шо! - зареготав Дмитро.
А всі інші мовчали. Навіть Мар'яна.
Увечері вона знайшла у соцмережах Сашка. На останньому, ще мирному фото стояв біля автівки красивий мужній чоловік. Її серце почало битися швидше. Написала йому у меседжер: "Сашка, Ти ГЕРОЙ!" Він побачив ті слова через дві доби, коли з'явився поганенький інтернет.
Глянув у небо, яке уже двадцять хвилин відпочивало від залпів та градів, і відписав: "Дякую". Вона ще щось писала, але воїну уже було не до того. Вороги знову обірвали весну і тишу.
- Осієнко, давай, на позиції, - почув голос командира і на мить згадав, що треба обов'язково кинути смайлик чи написати "все ок" рідним, мамі, доки той зв'язок взагалі є, але уже не зараз… потім…
