Про війну та людські потреби у цей період розповідає практичний психолог, арт-терапевт та психосоматолог Юлія Городельська.
Ще донедавна так виглядала наша піраміда щоденних потреб.
Ми займалися пошуком себе…
Ми підбирали ідеальний посуд до нової кухні…
Ми мали змогу проходити навчання в різних куточках світу з найрізноманітніших тем…
Ми хотіли дружити, любити, досягати успіху…
Ми переживали сімейні та вікові кризи і думали, що це найбільші проблеми в нашому житті…
Це все тому, що у більшості цивілізованих людей були забезпечені основні потреби: фізіологічні та у безпеці.
24 лютого 2022 року ми зрозуміли справжню ціну речей та цінність людей. Адже вже не важливо, скільки коштує твій автомобіль, важливо, що в ньому просто є бензин. Не важливо, якої моделі твій телефон, важливо, що ти додзвонився до найдорожчої людини. Не важливо, якого бренду твій одяг, важливо, що в ньому тепло у підвалі. Не важливо, який у тебе ремонт, важливо, що в тебе є дім.
Але залишимо філософію філософам. Повернемося до піраміди. В умовах війни найважливішим залишається забезпечення двох нижніх щаблів піраміди потреб.
Наша психіка завжди працює на виживання. Тож ми можемо мати проблеми зі сном через страх заснути і пропустити сповіщення про повітряну тривогу. Але спати треба!!!
У нас можуть спостерігатися розлади харчової поведінки: від відмови від їжі до компульсивного переїдання. Чому так? Психіка виживає як може. Відмова від їжі може статися через спазм і неможливість перетравлювати її. А це в свою чергу відбувається через високий рівень напруги. Що робити? Застосовуємо техніки розслаблення.
«Дихання по квадрату»
«Техніка заземлення 5-4-3-2-1»
Потреба в безпеці зараз у всіх нас не може бути абсолютно задоволеною, але ми маємо робити максимум профілактичних дій, які дають відчуття хоча б відносної безпеки. По-перше, зібрати тривожну валізу з необхідним мінімумом. В разі небезпеки це дає бонус у часі. По-друге, розробити алгоритм дій для себе та близьких та відпрацювати його. По-третє, займатися рутинними справами, такими як прибирання, приготування їжі, ігри з дітьми тощо. По-четверте, по можливості допомагати тим, кому зараз гірше. Це дає відчуття потрібності, впевненості, єдності.
Найгірше, що турбує, - це стан невизначеності. У багатьох людей в цьому стані опускаються руки та втрачається відчуття сенсу виконуваних дій. Якщо це тимчасовий стан, - нічого страшного. Дозвольте собі його прожити. Але коли це відчуття затягується, потрібно звернутися за допомогою.
Після звірств у Бучі, багато хто відмічає у себе стан, який супроводжується відмовою від сексуального життя. Особливо це стосується людей, які мали в минулому травматичний насильницький досвід. Це також не можна залишати поза увагою, не зважаючи на те, що тема досить делікатна та зазвичай замовчується (що, в свою чергу, лише посилює ефект травмування).
На даній стадії війни ми знаходимось в стані адаптації: намагаємось повертатися до «нормального» життя, працювати, відпочивати, робити макіяж та манікюр, купувати речі…Але чомусь ці дії супроводжуються почуттям провини, ніби ми зараз не маємо права на це, коли «там» за кілька сотень кілометрів гинуть люди. Нам соромно пити каву у кав’ярнях, коли «там» люди не мають питної води. Саме провина і сором, а ще страх за майбутнє, і ненависть до ворога, і безмежна любов до рідних (з якими ще недавно сварилися і не могли знайти спільної думки), а також гордість за приналежність до великої і сильної Нації – всі ці почуття змішалися нині в головах багатьох українців і ми чітко розуміємо одне – МИ НІКОЛИ НЕ БУДЕМО ТИМИ, ЯКИМИ БУЛИ РАНІШЕ! Ми обов’язково переможемо і все відбудуємо!
А зараз ми маємо забезпечувати основні потреби власні та наших дітей. І не забувати про психічне здоров’я та психологічне благополуччя. Адже новій відродженій нації потрібні морально сильні, мислячі та врівноважені люди.
