Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сто п’ятдесят п’ятий
Сьогодні Украіна вперше відзначає День української державності. В указі президента вказано, що зародження української державності ми відраховуємо від появи Києва. Тобто, офіційно їй вже 1540 років (і це лише офіційно, адже існують думки, що Київ було засновано набагато раніше). При цьому, наша держава пройшла надскладний шлях багаторічної боротьби за право свого існування. Шлях, рясно политий кров’ю воїнів, які полягли у множинних битвах за волю і незалежність. Дуже часто бачу вираз, що наша війна з расєєю триває вже триста років. Проте, якщо говорити в контексті Київської Русі, то перший московит, який прийшов з війною до Києва був Андрій Боголюбський, якого расєйські історики з гордістю величають «першим великоросом, що вийшов на історичну арену». (Не забуваємо, ми, украінці, є малоросами, тобто етнічними русинами, на відміну від великоросів, які є землями, що були колоніями русинів.) Отже, взяти Київ штурмом Боголюбському не вдалося (тут орків історія нічого не навчила), тому вирішив він взяти місто у облогу. Оскільки Київ тоді був далеко не таким, як зараз, така тактика спрацювала і, після тривалої й виснажливої блокади, кияни вирішили здатися (вірили вони у милосердність північних сусідів тоді ще - історії ж довгої «братських відносин» не було). Тепер звернемося до літопису, який описує ті події: «І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в'язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали … Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота.» Нічого не нагадує? До речі, так звана Володимирська ікона Божої Матері, яка вважається найбільшою реліквією мацковськоі церкви саме тоді була вкрадена у Києві й досі знаходиться на расєє. (Це вам про скрепність гундяєва і його приспішників, так само як і його попередників.) Лев Гумільов писав про цей погром, що (увага!) таке ставлення до Києва свідчить про те, що населення східної русі (це ті шо «брати наші старші») втратили почуття етнічної та державної єдності з Руссю. Тобто, тим, хто розповідатиме вам про «спільне коріння», можете сміливо казати, що орки втратили право називати себе нашими братами не у 2014, а ще у 1169 році, коли вперше прийшли вбивати русинів-украінців. А зараз ми просто встановлюємо історичну справедливість, остаточно розриваючи зв’язки з ординцями. Ну а нас з першим Днем Державності України, адже, як би там не було, але саме зараз, в умовах цієї війни, кожен українець, нарешті, зрозумів, наскільки ця державність для нас важлива.
День сто п’ятдесят шостий
Фраза, яку я сьогодні найчастіше читала чи чула, це «я не розумію». Украінці не розуміють як можна знущатися на камеру з військовополоненого, як можна свідомо підірвати військовополонених у казармі, як можна розстріляти зупинку міського транспорту… А я розумію як. Бо маю родичів і знайомих на расєє і вже багато років чую «нас можуть прослуховувати», «я не хочу про це говорити», «а що ми можем зробити», «нас тут за менше саджають» і ще багато подібного. На расєє звикли управляти за допомогою страху. Страх робить їхню бидломасу слухняною, мовчазною, аморфною. І страх намагаються вони застосувати проти нас сьогодні. Страх і безпорадність. Маріуполь, Харків, Миколаїв, Одеса, Вінниця - це все, щоб посіяти страх у цивільних. Катування і вбивства військовополонених - щоб посіяти страх серед військових. Сьогодні мій лікар спитала мене, чи потрібне мені заспокійливе. І я чітко зрозуміла, що ні, що я спокійна. Я вже давно перестала відчувати страх, опанувала всі емоції й тепер просто викарбовую кожен військовий злочин рашистів у своїй пам’яті. Щоб ніколи не дати забути про них майбутнім поколінням. Щоб вимагати після перемоги покарання всіх винних як від нашого уряду, так і від світової спільноти. Щоб ніколи не допустити покращень взаємовідносин з оркостаном. Щоб вчити своїх дітей і внуків гидувати одним видом рашистів. Шоб дожити і відсвяткувати розвал цієї недодержави. Чи є у мене питання до них? Ні, з ними все давно зрозуміло. Лише одненьке питання до ООН, що виступала гарантом безпеки азовців: як вам на смак українська пшениця? Кров’ю не віддає?
День сто п’ятдесят сьомий
В той час, як оркостан пробиває вже навіть дипломатичне дно, коли на рівні посольства відкрито підтримують підступне вбивство (бо це навіть не страта, а саме вбивство) військовополонених, Блінкен продовжує гальмувати рішення щодо визнання расєі державою спонсором тероризму. Дипломатичні зв’язки бояться втратити з оркостаном (Гітлер на тому світі сидить у думає «а так можна було?»). А ще бояться, що доведеться штрафувати ті держави, які продовжують вести торгівлю з орками (то ж в цьому й суть, ні?). Я взагалі дивлюся на цей сюр, який робиться на зовнішньополітичній арені і просто офігеваю з того, як юзають Україну кожен, кому не лінь, в своїх інтересах. Ердоган намагається виторгувати Сирію ціною «збереження обличчя» пуйла. Китай почав шантажувати США, обвинувачуючи їх у подвійних стандартах, мовляв, не визнаєте динилири - не повинні визнавати самостійність Тайваню. Про постійні розшаркування Орбана я мовчу. Слава богу, під тиском громадськості, трохи заспокоїлися лідери Німеччини, Франції й Італії (чи надовго їх вистачить?). І найгірше те, що за всіма цими політичними ігрищами стоять наші військові, їхні життя, їхнє здоров’я, їхня психіка. Доки цей довбаний світ буде грати в шахи нашими людьми?
День сто п’ятдесят восьмий
Мені чомусь здавалося, що, якщо світ побачить все те, що коїться зараз в Україні, то люди замисляться над тим, що потрібен мир на землі. Але, на жаль, путінським підстилкам, у якій би країні вони не сиділи, набагато важливіше вислужитися перед своїм хазяїном, аніж включити мозок і працювати на встановлення миру. Але ж є і закон бумерангу. Сербські лідери від першого дня нападу расєі на Україну зайняли прокремлівську позицію. Певною мірою я розумію настрої сербів - расєя була єдиною, хто підтримав їх у Косовській війні (Воно й не дивно, адже Армія Югославії тоді влаштовувала етнічні чистки, які так полюбляє оркостан, але засуджує весь цивілізований світ). Звичайно, не можливо забути, що тебе колись «захищали», звідси і демонстрації в Сербії на підтримку дій московитів в Україні, і відмова підтримати санкції, і заклики домовлятися з путлєром. Мене просто цікавило весь цей час: ну ви ж це все не так давно пережили, як можна встати на бік агресора? Але, то таке, я відійшла від думки. Коротше кажучи, Владімір Джуканович, представник президентської партії Сербії, вирішив піти далі у путлєрівських наративах і заявив, що Сербії доведеться денацифікувати Балкани. Попахує від вжитого терміну гумовими мештами орків, чи не так? Проте, бумеранг спрацював миттєво: не пройшло і двадцяти чотирьох годин, як у Сербських містах зазвучати сирени, а на кордоні з Косово - постріли. І вже Вучич закликає всю світову спільноту посприяти збереженню миру. І вже війни ніякої вони не хочуть. Мабуть, не проти, щоб і «нацисти» з Балкан посприяли миру. Орківські дипломати там, звичайно, поблеяли щось про США і ЄС, які знову у всьому винні, і закликали припинити провокації. І ось тут мені захотілося спитати: а то що? Відтягнете частини своєї недоарміі, щоб захистити своїх приспішників? Визнаєте, що встановлення миру в Сербії важливіше, ніж етнічна чистка в Україні? Щось дуже сумніваюся. А для сербів нехай буде уроком: треба займати сторону добра, а не вигоди. Те, що злочинця Мілошевича колись підтримали такі самі шовіністи-злочинці, не означає, що потрібно робити «алаверди». Проте, не опускаючись до рівня Вучича і його посіпак, щиро сподіваюся, що конфлікт уляжеться, так і не розпочавшись. Я не хочу бачити інших біженців, інші розбиті долі й сльози дітей. Нехай буде всюди мир.
День сто п’ятдесят дев’ятий
Отже, перше судно з українським зерном вийшло сьогодні до Туреччини. Гуттереш швидко відреагував (щоб вони так на бійню в Оленівці реагували), що тепер буде полегшення на світових ринках, надія для мільйонів людей по всьому світові і бла-бла-бла. Але чомусь не віриться мені, що це триватиме довго. Боюся, що оркостан перетворить це на ще один важіль для тиску й буде при будь-якій нагоді тероризувати судна і порти. Проте, я можу і помилятися. Поживемо - побачимо.
День сто шістдесятий
Ви коли небудь замислювались, що загін Дельта у армії США можна визнати терористами? Або, наприклад, королівську гвардію Великобританії? Гірську піхоту Франції? Ні? Дивно. Чому ж тоді світ жодним чином не реагує на те, що ляльковий суд недодержави визнав один з найбоєздатніших загонів Національної Гвардії України терористичним угрупуванням? Агов, ООН, де хоч якісь дії щодо запобігання подальших вбивств азовців, які здалися у полон під ваші гарантії? Де, трясця вашій матері, хоча б занепокоєність? Чи пшеницею очі й вуха позасипало? Расєя має бути визнана державою-терористом (навіть не спонсором), а путлєр - терористом номер один у світі. Я мрію про те, що він стане наступним після Аймана аз-Завахірі. Єдине, чого немає для цього - політичної волі заходу. Що ще має статися тут, щоб вона з’явилася там?
День сто шістдесят перший
Заглядаємо у словник. Злочини проти людства - найбільш ненависні злочини, що являють собою серйозний руйнівний вплив на людську гідність, принижують та спричиняють деградацію особистості. Вони не є ізольованими чи одиничними випадками, а є частиною або однієї урядової політики, або широкого розповсюдження звірства, яке замовчується чи виправдовується урядом чи де-факто владою. Вбивство, масове винищування людей, тортури, зґвалтування, політичне, расове або релігійне переслідування та інші нелюдські акти поведінки не лише досягають критичного рівня в злочинах проти людства, а й є частиною широкомасштабної або систематичної практики. Зґвалтування жінок, дітей, малюків. Масові вбивства і катування цивільного населення. Винищення україномовного і проукраїнського населення України. Все це виправдовується всією расєйською верхівкою і всіма пропагандистськими ЗМІ (якщо їх можна так назвати). Ідем далі. Воєнні злочини: вбивство цивільних осіб, жорстоке поводження з ними або їхнє переміщення, що здійснюються на окупованих територіях; вбивство або жорстоке поводження з військовополоненими; вбивство заручників; розграбування суспільної чи приватної власності; знищення населених пунктів; руйнування, що не спричинені військовою необхідністю. Цей список ще довго можна продовжувати, але я тоді до завтра буду це все друкувати. Я не буду довго перераховувати приклади за останні п’ять місяців. Коротенько так: Буча, Ірпінь, Суми, Харків, Чернігів, Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Одеса, Оленівка. До чого я. У всьому світі це все підпадає під категорію найстрашніших злочинів. А Герхард Шредер сьогодні класифікував це як «помилка расєйського уряду». Тисячі загиблих і замордованих за п’ять місяців українців - це помилка! Як у Бородача «панять і прастіть». Тільки говорить це не видуманий улюбленець ватних енімалсів, а колишній канцлер європейської демократичної держави. Каже, мол, хороша новина в тому, що кремляді хочуть досягти переговорного рішення. Смішні вони, ті європейські «демократичні» лідери, які давно вже забули, що таке демократія. Харчуючись з путлєрівськоі долоні, вони упустили той момент, коли кремль став неспроможним вирішувати це питання. Навіть Банкова цього невирішує. Зараз це вирішує ЗСУ і український народ, які хочуть помсти і повного знищення ворога. А свої «хороші новини» можете засунути собі у сраку і йти слідом за расєйським воєнним кораблем.
