Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сто шістдесят другий
Amnesty international розродилися заявою щодо ЗСУ, які наражають на небезпеку цивільні об’єкти, розміщуючись у лікарнях, школах, неподалік житлових будинків і так далі. Я не полінувалася повністю в оригіналі почитати цю заяву, хоча там дуже багато літер, на відміну, скажімо, від двох абзаців у заяві про кастрування українського військовополоненого або одного абзацу про знищення Маріупольського драмтеатру, де переховувалися цивільні, зокрема й діти. У своїй палкій промові емнесті наводять багато показів місцевого населення, але у мене тут питання: а чи то не те зомбоване населення, яке зараз живе під відкритим небом після того, як орки знищили їхнє житло, але продовжує марити пломбіром за п’ятнадцять копійок і розповідати, що їх «бімбіли ЗСУ»? Друге питання до емнесті: а вони, взагалі, в курсі, що таке бої за населені пункти і що вони (о диво!) точаться на вулицях міст? Вони також пишуть, що у таких випадках влада зобов’язана евакуювати місцеве населення. Як, якщо вони відмовляються? Силоміць? Дубинкою по голові й у евакуаційний автобус? Там половина тих, хто лишився, спасителів-визволителів чекають. Ну то й добре, що дочекалися. Хай беруть в обидві руки. Далі емнесті пишуть, що військові мають жити і вести бойові дії виключно у полі. Ну, по-перше, вони не ховрахи, щоб у полях жити. А по-друге, ми ж не кончені зовсім, щоб всю свою армію на відкриті території вигнати. Ну і, чесно кажучи, якби мені довелося вибирати, чия РСЗВ херачитиме під моїм вікном, то я б, однозначно, обрала ЗСУ і ще б борща їм в перервах носила, аби москальська погань в двері не стукала.
День сто шістдесят третій
Ніколи не була прихильницею конспіративних теорій і світових змов, а тепер всюди вбачаю шахову гру расєян (гросмейстери так собі, щоправда). Сьогодні спостерігаю, як орки знову почали розігрувати карту ядерної загрози на Запорізькій АЕС. У світлі всіх останніх подій у мене дві теорії. Перша - це така собі Е2-Е4. За допомогою підгодованих amnesty international підготувати ґрунт для того, щоб зробити якусь не дуже хорошу річ на АЕС і звинуватити в цьому Україну. Мета зрозуміла - заставити світ довго обговорювати ситуацію, виставити вперед прорасєйських шльондр в усьому світі, щоб ті вимагали припинити підтримку українців. Тим часом, на тлі гальмувань у постачаннях, розпочати атаку на півдні України. Друга - це вже багатоходовочка. З одного боку - Шрьодер з його «треба домовлятися», з іншого - AI з їхньою статтею типу «не все так однозначно в Україні», з третього - загроза ядерної катастрофи. Подивимся, чи ще чогось не видумають. Мета тоді зрозуміла - вициганити перемир’я будь-якими шляхами, щоб встигнути провести псевдореферендуми й набратися сил. Або, може, я вже занадто багато думаю. Але, чомусь, не віриться мені, що московити хоч шось роблять просто так.
День сто шістдесят четвертий
Расєя, північна Корея, Китай, а тепер туди ж впевнено крокує і Турція. І це не просто про політичні чи економічні інтереси. Тут йдеться про геополітичні інтереси, що набагато гірше, бо загрожує руйнуванням всіє архітектури сучасного світу. Здавалося б, все чудово, Турція підтримує Україну, надає байрактари (за що їм величезне дякуємо, звичайно ж). Але, є величезне але. Ердоган явно поставив перед собою за мету вивести Турцію на передові позиції сучасного світу (чи не з’явилася, як і у плєшивого карлика, туга за імперією, тільки Османською?). І все б нічого, але для досягнення своїх планів Ердоган явно вирішив міцно взяти за причинне місце путлєра (що, в принципі, добре), ось тільки робити це він вирішив за рахунок України ( що вже зовсім не добре). Я ще кілька місяців тому обурювалася, коли Туреччина радо відкрила свої курорти расєянам. Далі - аеропорти расєйським літакам. Тепер - зелене світло расєйським банківським картам. Туреччина закуповує крадене українське зерно, про що вже не одноразово заявляв наш посол. Туреччина допомогла заключити «зернові угоди», внаслідок яких оркостан тепер вільно торгує награбованим українським зерном. Впевнена, що, якщо копнути глибше, є ще дуже багато протисанкційних лазейок, які Ердоган привідкрив для путлєра. І найголовніше, Ердоган з штанів вилазить, щоб посадити за стіл переговорів расєю і Україну (на даному етапі цілком зрозуміло, кому це вигідно). Ціна питання, як на мене, доволі передбачувана - путлєр готовий віддати Ердоганові Сирію і, скоріше за все, Нагорний Карабах, які зараз стають непосильною ношею для московіі. І здавалося б, та заради бога - чим більше сили набиратиме Турція, тим більше душитиме расєю (що неминуче станеться в контексті довгих «дружніх» стосунків цих двох недобитих імперій). Але дуже мені не подобається, що розмінною монетою тут Ердоган вирішив зробити Україну. Зрозуміло, що він і надалі надаватиме нам зброю (типу через те, що член НАТО, а насправді - просто розуміє, що украінці таки доб’ють цю недоімперію, що відкриє Турції шлях до повного панування серед азійських країн). Зрозуміло, що до падіння оркостану він просто намагається висмоктати з нього все, що тільки зможе. Зрозуміло, що нічого особистого, просто інтереси Турції (жартую, свої особисті, звісно ж, бо незабаром вибори) є пріоритетнішими. Але дуже неприємний осад таки лишається.
День сто шістдесят п’ятий
Сьогодні просто хочеться привітати усіх причетних з Днем Повітряних Сил ЗСУ. В перші дні війни, коли головною ціллю орків була столиця, ми тут жили легендою про Привида Києва, який захищав небо над нами. Мені ніколи не уявити що могли відчувати льотчики, коли вилітали на бій у співвідношенні 1:10, але чудово знаю, що відчували ми, коли читали про черговий збитий літак. Попри всі намагання расєйських повітряних сил, за більш ніж п’ять місяців війни вони так і не здобули переваги в українському небі. Можна дуже пафосно писати про нездоланну волю і хоробрість українського народу (що є безсумнівним), але в даному конкретному випадку ми маємо завдячувати саме висококваліфікованим, високомотивованим і безстрашним льотчикам, а також усім, хто готує літаки і вертольоти до виліту, ремонтує техніку, обслуговує злітно-посадкові смуги тощо. Дякуємо за все! І поскоріше вам багатоцільових винищувачів у подаруночок!
День сто шістдесят шостий
Та невже. Подумала я сьогодні, побачивши новину, що деякі країни-члени НАТО починають обурюватися зближенню Ердогана з Путлєром. Невже ви побачили, що у вашому ж блоці завелися імперіалісти, які вже просто забили на всі ваші принципи і дуже собі вдало вибудовують свою власну політику? Мабуть не лишилося вже жодного пункту санкцій, які Ердоган би не проігнорував і, тим самим, допоміг кривавому карлику їх обійти. Звичайно ж, все це пояснюється національними інтересами. У Європи ж немає національних інтересів. І у США немає. Але всі погоджуються платити свою ціну, аби зупинити агресора. І лише у Туреччини національні інтереси впєрєді планети всєї. Чому мовчать представники кримських татар? Чому не реагують на те, що представник мусульманської країни зраджує таких самих мусульман, які, до речі, завжди сподівалися на його допомогу? Пишуть, що санкції проти Туреччини на рівні ЄС буде важко ухвалити. Так не ухвалюйте. Відреагуйте на заяву чергового расєйського хєнєрала, який погрожував підірвати запорізьку АЕС і, до речі, заявив, що вона замінована расєйськими військовими. Чудово. Прекрасна причина визнати расєю державою-терористом, яка погрожує ядерній безпеці щонайменше всієї Європи, а, скоріше всього, і усього світу (запорозька АЕС побільше Чорнобильської буде). І тоді вже не треба думати ні про введення санкцій проти Турції, ні проти Китаю з Індією, ні проти Сербії з Угорщиною. Там розмова коротка: ведеш бізнес з терористом - автоматично санкції проти тебе. І не буде вже жодних національних інтересів. Дровами топити будуть, але нафту з газом не купуватимуть. Все дуже легко вирішується. Чи проковтнете те, що вони вже відверто на НАТО чхати хотіли?
День сто шістдесят сьомий
Життя орків не вчить нічому. Не пройшло й чотирьох місяців, як мацква пішла на годівлю рибам, а вони знову палять у невідведених для цього місцях. І відпочивальники у Криму якісь нєрвні. Ви ж, мабуть, путьовку купляли, бо були впевнені, що тут спєцапєрація на пару тижнів максимум? Та ще й підтримували мабуть. А ЗСУ, вони ж люди прості, радушні. Постаралися для туристів піротехнічні спецефекти, так сказать, забезпечити. А вони «мама нада свалівать». Куди? А подивитись як керченський міст буде палати? Це ж саме цікаве! А міст-то сьогодні - найпопулярніше місце світу. Стільки заїжджих туристів - від самої Керчі черга стоїть. Що значить, коли рекламою ЗСУ займаються. То вам не філька в пєрьях перед госпіталем. Але рашисти - то дикі люди - не розуміють української гостинності.
День сто шістдесят восьмий
Зазвичай я рідко коментую щось у фейсбуці, а якщо й коментую, то 99% моїх коментів на сторінках людей яких я знаю особисто, люблю, поважаю і, навіть якщо іноді у нас бувають дещо різні погляди, я також поважаю їхню думку і просто висловлюю своє ставлення до предмету, розуміючи, що й моя думка буде оцінена адекватно. А от 1% - це вже ну коли взагалі достали так, що стриматися не змогла. Сьогодні був один з таких випадків, коли одна мадам знову розповідала про «звірства на дамбасі». Але суть була не в тому, а у кількості помилок, які вона зробила у тих нещасних чотирьох реченнях. Я і не утрималась (філолог, що поробиш), вказала їй на всі її помилки у тій промові москальською. Але тоді й замислилася: якщо ці убогі не можуть власної мови вивчити, то як же ж вони зможуть вивчити украінську? Звідси і «челюсть не така», «мені важко розкривать свій багатий внутрішній світ не расєйською» і тд і тп. Що цікаво, під тим постом лишали свої коменти, крім зомбодятлів, украінці й казахи. І вони, пишучи расєйською, помилок не робили. І згадався мені Йоганн Вольфганг фон Гете: скільки мов ти знаєш - стільки разів ти людина. Так ось, орки і своєї-то мови не знають, тому й людяності там нуль цілих нуль десятих. А ми, було, дивувалися спочатку.
