Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сто вісімдесят третій
Сьогодні злий пост. 189 разів за один день лунала в Україні повітряна тривога. Удари по залізничній станції і по мирних містах. Поранені і загиблі, серед яких діти. Лише через те, що то був День Незалежності вільної демократичної держави. І у той же день Папа Римський проголошує суку дугіну «безневинною жертвою» війни. Дайош геббельса у ранг святих! У мене питання до Папи: у вас деменція чи вам просто шось треба казати про християнські чесноти? (Нехай пробачають мене ті, для кого постать Папи є священною - для мене не є і після цього вже ніколи не буде) Зробити жертву з цієї хвойди - найліпшої допомоги расєйській пропаганді годі й шукати. А сьогодні через Тернопільщину пре натовп «прихожан» мацковського патріархату - хода у них в Почаївський монастир. Ніхто цим потворам ради дати не може - по полях деруться, напролом. Мають завтра ухвалювати рішення щодо цієї ходи. У мене є офігєнне рішення. Зібрати всі п’ять тисяч і на південь України. Ні, не в ЗСУ - там таких не треба. Теж в поля, напролом, заодно й розмінують.
День сто вісімдесят четвертий
Коли там на московіі день десантника? Ну, отої п’яної бидлоти, що спочатку налигається бояришнику до поросячого вереску, а потім чіпляються до усіх в радіусі кілометру і з криком «за вдв» падають у фонтани, бо ноги більше не тримають. Московити, вітаю, наступного року цей день для вас буде максимально спокійним. Українці постаралися - самих «елітних» ще в перші тижні повбивали. Сьогодні ще 200 перетворилися на 200. А ті, хто повернеться, то вже таке. Без ручок-ніжок сильно не повимахуєшся, та й у фонтані потонути можна.
День сто вісімдесят п’ятий
Усіх причетних вітаю з Днем авіації України. Усіх тих, хто тримає наше небо з перших днів війни. Тих, хто в перші години після нападу рашистів виходили у бій у співвідношенні один до п’ятнадцяти. Тих, хто вилітав у Маріуполь, щоби бодай спробувати підвезти необхідну зброю і харчі, й евакуювати поранених. Тих, хто зараз щодня вилітає на бойові завдання, щоб підтримати наші сухопутні війська. Тих, хто виконує ще мільйон інших завдань, які ми не бачимо і про які не знаємо, проте, без яких ми б ніколи не могли навіть сподіватися на перемогу. Зі святом і дякуємо!
День сто вісімдесят шостий
Сумна лошадь образилася на весь захід. Каже, що європейці йдуть наперекір «об’єктивним історичним процесам» формування багатополярністі. Кобила ж ти моя, вилазь з того туману. Європейці прискорюють об’єктивні історичні процеси, надаючи зброю Україні. А ЗСУ роблять все, щоб на території теперішньої московіі утворилася багатополярна система мілких держав, які вже ніколи не зможуть псувати життя своїм сусідам. Чекай, все скоро буде.
День сто вісімдесят сьомий
На Херсонському напрямку стає все гарячіше. Хтось вже говорить про початок контр-наступу. Інші просять не бігти поперед батька і чекати на офіційні повідомлення. Проте, однозначно, всі украінці завмерли в передчутті чогось дуже важливого і, на жаль, необхідного. Я кажу «на жаль», тому що наступ - це завжди важко, це втрати, це надлюдські зусилля. Я не можу не відчувати радості, проте й не можу не думати про ціну. Просто нехай Бог дасть нашим генералам мудрості, нашим воїнам стійкості, нашим артилеристам точності, нашій авіації нехай самі янголи допомагають. Зробіть це. І залиштесь живими і неушкодженими.
День сто вісімдесят восьмий
Сьогодні орки поставили на Савур-Могилі пам’ятник «салдат пабєди». Перед цим вони урочисто повертали пам’ятники лєніну в окупованих містах. При цьому, вони завзято знищували пам’ятники українським культурним діячам, захисникам, Небесній Сотні тощо. А вчора Генадій Труханов заявив, що він проти знесення пам’ятника єкатерині другій у Одесі. Мовляв, ну, історія ж від цього не зміниться. Не дивно виглядає? Для орків, мабуть, історія таки зміниться, якщо вони не воду/газ/світло в окуповані міста, а леніна тягнуть? Хоча, труханов правий. Не зміниться історія. І Запорізька Січ залишиться ліквідованою. І кріпосне право введеним. І Калнишевський ув’язненим. А ще зараз, за останні пів року, у нас тисячі українців вбиті, понівечені, зґвалтовані, осиротілі. Для них історія теж не зміниться. То як тепер? Пам’ятник бурятському солдату в Бучі поставити? Чи може кадирівцям в Ірпіні? Історія не змінюється, на жаль. Але ставлення до катів України має бути змінене. Що там Труханов сказав? «За такою логікою мені потрібно прибрати пам’ятник Пушкіну і Гагаріну?» Так, прибирайте. В нас є кого шанувати. Аби вистачило місця всім пам’ятники встановити.
День сто вісімдесят дев’ятий
У мене давно не було відпустки. Такої, щоб на море чи у цікаву країну, щоб помилуватися краєвидами. Скільки років? П’ять чи шість - точно не пам’ятаю. Якось складалося так життя, що потрібно було багато працювати і викраїти для відпочинку вдавалося лише п’ять-сім днів. При цьому втома була така, що половину з тих днів я тупо лежала, втикаючи у стелю. І кожен раз я казала: «літа не було - не відпочила». Цього року мені пощастило - я взяла три тижні відпустки. Але не хотілося ані подорожувати, ані грітися на морі. Тепер я точно розумію, що таке «літа не було». Була спека. Були квіти навколо. Було сонце. А на душі був лютий. Нехай це буде останнє літо війни.
