Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сто дев’яностий
Сьогодні хочу просто привітати всіх із першим вересня. Хочу подякувати вчителям, які, незважаючи на ситуацію в країні, роблять усе можливе для того, щоб діти могли продовжувати навчання. А дітям хочу побажати легкого навчального року. Нехай не доведеться скористатися бомбосховищами. Нехай навчання буде легким і цікавим. Нехай поскоріше до всіх повернуться батьки з війни і дитинство знову стане безхмарним.
День сто дев’яносто перший
Мені сьогодні одна ініціатива оркостану сподобалася. Вони запропонували видавати землю в Криму «вєтєранам війни» в Україні. Ні, я зараз не про два на два метри, як ви подумали, хоча думка промайнула. Ну, по-перше, вони знову облажалися зі своєю казочкою про спєцапєрацию. Бо ж які то ветерани спецоперації? Але то таке. Я б ото прям зараз почала там їм всім землю і квартири видавати. Щоб після перемоги ми всіх цих уродів в одному місці й взяли. Щоб не роками за ними бігати, а разом так у Гаагу з Криму і відправити. Дуже слушна ініціатива, підтримую.
День сто дев’яносто другий
Від самого першого дня повномасштабної війни, Чернігів був однією з основних цілей орків. Навколо міста і у місті точилися запеклі бої. Місто піддавалося авіаційним бомбардуванням, по ньому гатили ракетами й усією можливою артилерією. Зруйновано близько трьох з половиною тисяч будівель. Величезна кількість вбитих і скалічених. Є підтверджені випадки, коли цивільних, що намагалися евакуюватися, розстрілювали у машинах цілими сім’ями. Коли цивільних тримали у підвалах як худобу, виводили і розстрілювали заради розваги. Сьогодні у Чернігові на місцевому заході принесли і влаштували розваги зі зброєю. Наслідок - поранено четверо дітей і четверо дорослих. У мене одне питання: щоби що? Що ще мали побачити мешканці цього міста, щоб зрозуміти, що війна і зброя - це не розваги? Потрібно було покалічити ще вісім людей, бо до когось не дійшло? Що в голові у батьків, які прийшли показати своїм дітям зброю? Ви ще чогось не побачили? Для чого перетворювати Україну на оркостан з їхніми пабєдобєсними виставляннями зброї часів другої світової, наряджанням дітей у військову форму і переробленням дитячих візочків на танки? Ця війна - реальність, яка щохвилини уносить життя українців. Колись, коли вона стане історією, зробіть музеї цієї війни і там, забезпечивши повну безпеку, створивши необхідний контекст, виставляйте зброю як експонати, щоб люди пам’ятали історію. А зараз не перетворюйте це все на балаган і не наражайте, в першу чергу, дітей на додаткову небезпеку. Ми і без того не під мирним небом ходим.
День сто дев’яносто третій
От що б я радила усім європейським країнам зробити, це взяти приклад з Латвії й прийняти закон про депортацію скрєпних, що проживають у Європі, але дуже люблять расєю. Ну не можна стояти перешкодою на шляху такого палкого кохання до напіврозвалених сіл, алкашні, бояришника по вечорах і туалетів на вулиці. Сумують люди за батьківщиною. Ну не полюблять вони Європу, як не намагайся їм догодити. Як то кажуть, насильно милим не будеш. Сьогодні, наприклад, у німецькому Кельні цілий натовп путінофілів вийшов: «прєкратіті паддєрживать Україну», «сніміті санкциі с расєі», «нєт НАТО». От воно чесним німцям треба це бидло у себе терпіти? Зібрали швидесенько в один вагон і йухууу на расєю прям всією демонстрацією разом з плакатіками. Так раз-два, і Німеччина чистішою і безпечнішою стане. Ну і, звичайно, расєянам харашо, нарешті уРодіну побачать.
День сто дев’яносто четвертий
Гауляйтер стрємоусов заявив сьогодні, що «референдум» щодо приєднання Херсонської області до расєі відкладається. Каже, люди готові бігти на рехферендум, але дуже вже расєянці за тих людей переживають і не проводитимуть його, поки у області тривають бойові діі. (А як вони після бойових дій його збираються проводити, якщо туди украінські війська вже зайдуть?) А сам стрємоусов, за його словами, «с пацанами на пєрєдавой». Готов, каже, душити своїми руками. З того потоку свідомості стрємоусова незрозуміло, кого душити і чому голими руками. Я б подумала, що психічно хворим в руки зброю давати бояться, проте новина, що добровольців на війну в Україні набирають вже на сайті Психоневрологічного диспансеру Санкт-Петербурга, спростовує цю теорію. Може вони вирішили загін психопатів зібрати, які у бій з голими руками будуть йти? Хм, цікавий спосіб вирішення проблеми з відсутністю переправ.
День сто дев’яносто п’ятий
Сьогодні сорок днів з дня трагедії в Оленівці. Кияни вийшли на Софійську площу, щоб запалити свічки на знак шани військових, які були підступно вбиті расєянами всупереч Женевським конвенціям. І сьогодні ж Білий дім заявив, що остаточно вирішено не включати бидлостан до списку держав-спонсорів тероризму. 11 вересня 2001 року. В Америці зруйновано дві вежі. Загинуло 2996 осіб, поранено 6000. Оголошено полювання на Бен Ладена, відбувається вторгнення до Афганістану, бо там переховуються представники Аль-Каіди. 2022 рік. Буча, Ірпінь, Суми, Чернігів, Харків, Миколаїв, Херсон, Одеса, Київ. І ще сотні населених пунктів повністю або частково стертих з лиця Землі. Десятки тисяч вбитих, поранених, депортованих. Чим ми відрізняємось? Тим, що у Бен Ладена не було нафти? Чи тим, що він не підгодовував половину політиків світу? Історія всіх розсудить. Ось тільки життя хлопцям, що були вбиті в Оленівці, вже не повернути.
День сто дев’яносто шостий
Кажуть, що на сході ЗСУ просуваються і що все збільшується кількість населених пунктів, над якими майорить український прапор. Завтра п’ятий Рамштайн, а це означає, що нам дуже потрібні ці результати зараз. Потрібно, щоб партнери бачили, що украінські воїни наступають успішно, отже потребують наступальної зброї, далекобійних гармат і ракет. Я дуже сподіваюся, що завтра новини будуть хорошими. Тримаємо кулачки і віримо в ЗСУ.
