Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День двісті двадцять шостий
Мені от цікаво, коли від нас відстануть з тим довбаним «братерством»? Всі в світі, від Папи Римського до алкаша з расєйськоі глубінки. А цього разу, конкретно, нобілевський комітет. Ок, захотіли ви відзначити правозахисні організації на расєє і білорусі. Ваше право, особисто нічого проти них не маю - дійсно намагаються хоча б за щось там боротися з існуючими режимами у своїх країнах. Також відзначили Украінську правозахисну організацію. Дякуємо, приємно. Але уособлення братерства? Серйозно? Я щось не чула, щоб меморіал чи Біляцький від початку війни в Україні сильно дупу рвали на підтримку «братів». (Ні, для мене не виправдання, що меморіал заборонений на расєє, а Біляцький в тюрмі - завжди можна знайти спосіб заявити про свою позицію.) Вже тошнить від того постійного «братерства», яке нам нав’язують. Собі таких братів забирайте. Ми вже, краще, сирітками побудемо.
День двісті двадцять сьомий
Сьогодні зранку шампанське не пила. По-перше, робочий день, а по-друге, відкоркую, коли той міст зовсім вже гепнеться. Проте, ця подія таки знакова. Насамперед, це просто удар путлєру нижче поясу, при чому одразу після його ювілею (якщо ще й про вік не бреше). Крім того, цим одним ударом вмить розвіялися казки оркостанських пропагандонів про надсучасні інженерні рішення, завдяки яким цей міст просто неможливо зруйнувати. Для порівняння, по Антонівському мосту вже котрий місяць з чого можуть гатять, а він все стоїть, добре, що хоч дірки можемо пробити в полотні. А цей витвір расєянських інженерів злетів у воду з першого ж вибуху. Я, на місці кримчан, тепер двічі б подумала чи на нього взагалі варто виїжджати. Ну і, врешті решт, просто любо-дорого подивитися на нове стадо орків, що намагаються зараз панічно виїхати з Криму через тимчасово окуповану частину Запорізької області. Так і хочеться спитати: «А что случілось? Так харашо жилі, па дамашнєму… Куди ж тепер тікаєте?»
День двісті двадцять восьмий
Конгрес США вкотре розглядає законопроект про визнання расєі спонсором тероризму і визнання війни в Україні актом геноциду. І вкотре цей законопроект буде відхилено. Тому що у той час, як недоармія путлєра знищує мирно сплячих мешканців Запоріжжя, в решті світу політики думають про те, як не ускладнити собі життя занадто жорсткими санкціями. А міністр оборони Румунії сьогодні заявив, що необхідно сідати за стіл переговорів з путлєром, навіть якщо це призведе до замороженого конфлікту. Ми дійсно схожі на ідіотів? Ми вже мали заморожений конфлікт з 2014 року. Чим це обернулося? Тисячами загиблих воїнів? Закатованими, зґвалтованими, розстріляними мирними мешканцями? Зруйнованими містами? Мільйонами вимушених переселенців? Що буде по «розмороженню» наступної заморозки конфлікту? Повне знищення України? Тут вже немає можливості ані заморозки, ані мирного рішення. Ми маємо помститися за все. І покінчити з режимом цього недомірка, так само як і з імперськими амбіціями недоросів. Україна буде йти до своєї перемоги, що б там хто не казав. Ми вибороли це право ціною власної крові.
День двісті двадцят дев’ятий
Сьогодні, нарешті, путлєр перед всім світом визнав свою неспроможність протистояти українській армії. Не маючи інших козирів, він вирішив вдатися до відвертого тероризму і вдарити по об’єктах критичної інфраструктури восьми областей України. З одного боку, він працює на свою бидломасу, якій він буде кілька днів розповідати, як украінці загинаються без світла, води і тепла (ящо що, я друкую це зараз у теплих рукавичках, навпомацки і на друкарській машинці). Бидломаса буде біснуватися, оргазмувати і питати у чат-рулетці «ну шо хахли, как вам бєз свєта?», бо додуматися, що «бєз свєта» не було б і чат-рулетки - то потрібно мати аналітичні здібності, які в них повністю відсутні. З іншого боку, він вирішив залякати українців, щоб ми сіли за стіл переговорів (ну і, як він мріє, віддали все, що він хоче, ще й дякували). Не вчить путлєра ніщо. Ні Кіборги, ні Азовсталь. Боягуз впевнений, що страх сковує не лише його, але й всіх інших також. Натомість, результат цих обстрілів - 206 мільйонів гривень за 7 годин на дрони-камікадзе для ЗСУ. Уряд звернувся з проханням заощаджувати електроенергію - лише в Київській області люди зменшили споживання на 26%. Потрібно буде сидіти без світла, води і опалення - ми будемо сидіти і будемо донатити на ЗСУ. Тому що після цих ударів відчуваємо лише лють і бажання помститися за тих, кого сьогодні не стало внаслідок цих підступних боягузливих ударів по мирних містах. Нехай цієї ночі сама земля горить під ногами окупантів. Нехай наші удари прийдуться у самі скупчення як техніки так і живої сили. Ці потвори не заслуговують на те, щоб вижити.
День двісті тридцятий
Поки русня намагається добивати об’єкти критичної інфраструктури великих міст, Украіна отримала ще чотири хаймарси. Тепер, коли ви сидітимете свої чотири години без світла, можете уявляти собі, як у цей самий час чотири новеньких хаймарси кошмарять орків на передовій. Взагалі, дивна у бидлостанців тактика і стратегія цієї війни. Витратити мільйони доларів, щоб вимкнути кільком вулицям у містах в глибокому тилу світло на чотири години - це просто потужна підтримка своїх військ на передовій. Перефразовуючи алкаша-мєдвєдєва: нічого немає, але ви там тримайтеся. Що ж, 352 мільйони гривень зібрали украінці на дрони-камікадзе за добу. Просто, коли світла немає, то робити нічого і рука так і тягнеться до телефону, а там вже якось автоматично донатиш на те, щоб ті, хто лишили тебе без світла, поскоріше здохли.
День двісті тридцять перший
Ніхто не робить так багато для вдалих для України рішень на «Рамштайнах», як оркостан. Щоразу саме напередодні цих зустрічей орки роблять щось таке, від чого у всього цивілізованого світу волосся стає дибки, і ми отримуємо чергову потужну допомогу від партнерів. Цього разу нам пообіцяли зосередитися на ППО і надати різні типи систем різної дальності. Це, безумовно, чудова новина для всього цивільного населення України, яке почуватиметься безпечніше у власних домівках. Але я ще ось що подумала: це ж літаки і вертольоти орківські зараз будуть ще під більшою небезпекою. Дуже чекаю на чергові тушки їхніх довбаних пілотів. Чим більше їх здохне, тим спокійніше буде нашим воїнам на фронтах. Тут вже аби кого не змобілізуєш - ці рано чи пізно закінчаться.
