Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День двісті тридцять дев’ятий
Сьогодні всі говорять про можливість підриву Каховськоі ГЕС. Тобто, оркостан, на очах всього світу, тупо продовжує терористичні дії на території суверенної України. Мета? Мені вже починає здаватися, що там немає чіткої мети. Просто бажання знищити хоч щось. Все, до чого вони можуть дотягнутися своїми гидкими лапами. Просто через те, що вони бояться застосувати атомну бомбу. Саме бояться, тому що наслідки можуть бути страшними для них. Щодо нас, українців, їм чхати. Якби могли зробити це безкарно, то закидали б тими атомними бомбами кожне місто, кожне селище України. Але ж тоді може бути боляче їм, адже світ вже точно відреагує. Тому мстива сволота буде нищити все, до чого може дотягнутися. Хотіли б ЗАЕС, але теж може бути непереливки. А ось ГЕС - то можна. То лише вісімдесят населених пунктів затопити, а світові розскажуть, що то украінці, а в разі чого, то і вето в ООН накладуть на резолюцію про засудження. А світ і далі соплі жує, грається з такими як оркостан і іран в демократію і чесність. Таких, як ці два режими, потрібно знищувати під корінь, до останнього мудака, що їх підтримує, інакше ці мудаки прийдуть знищувати вас.
День двісті сороковий
Вже двісті сорок днів вважаю недоармію, та й весь оркостан, жалюгідними. Кожна їхня дія, кожен злочин лише підтверджує ницість і боягузливість, притаманну расєянцям. Але, чомусь, особливо убогим для мене стало бігство так званих «вчителів», що за високі гонорари поприїжджали промивати мізки українським дітям, вчити їх ненавидіти власну країну і нав’язувати їм спотворене світобачення. Ось ці «зразки» першими почали тікати з Херсонщини, відчуваючи, що скоро Украіна поверне свої території. Мені пригадалися украінські вчителі, які проводять заняття у сховищах під час повітряної тривоги, а коли немає змоги організувати навчання в укритті, підтримують дітей, співають з ними украінські пісні, організовують ігри. Мені згадалися харківські вчителі, які, перебуваючи безвилазно в метро, намагалися підбадьорювати дітей, організовували активності, відволікали увагу від жахів війни. Два різні світи, дві різні ментальності.
День двісті сорок перший
Сьогодні величезна частина моїх фейсбучних друзів не в онлайн, тому що зранку сидять без світла (і без води також) через обстріли інфраструктури недоармією з болот. І знаєте що я сьогодні найбільше чула? Будем без світла і води, аби перемога поскоріше. Скабєєво-соловйови захлинаються від радощів, так і не зрозумівши, що, якщо наші воїни на передовій примудряються будувати собі сауни, то глибокі тили вже якось справляться з будь-якими проблемами. А от помсти хочеться. Тільки не по мирних містах - не жалію, просто немає сенсу. Хочеться, щоб по тим, що зараз на нашій землі, щоб їх популяція невпинно скорочувалася. Сподіваюся, наша артилерія сьогодні обов’язково помститься.
День двісті сорок другий
Шойгу понесло. Цілий день сидить і наярює по телефону всім, кому може додзвонитися, й розповідає, як Украіна планує на своїй території підірвати атомну бомбу, щоб звинуватити в усьому «святу» расєю, яка ж ніколи б у житті такого не зробила. Найбільше в цей момент хотілося б залізти в голову тих, хто цю маячню вимушений вислуховувати. Сама ситуація того, що оленяр, прикрашений медальками, як та різдвяна ялинка, вважає себе рівним з міністрами оборони провідних країн світу, - це для мене вже щось за гранню. А те, що він і його керівництво вважають лідерів західних країн настільки ж неспроможними до аналітичного мислення, як расєянська бидломаса, демонструє їхню абсолютну відірваність від реальності. Однак, питання лишається відкритим: вони-таки готові наважитися на застосування ядерної зброї, але намагаються прикрити це своєю брехнею, чи ситуація на фронті для них настільки погана, що вони намагаються вже будь-якими методами завадити підтримці України її партнерами?
День двісті сорок третій
Коли жила в Пекіні, єдине місце, куди я не пішла - це мавзолей Мао. Ніколи не розуміла некрофільські схиби диктаторських режимів носитися століттями з трупаками, їхніми бюстами і пам’ятниками. З початку повномасштабної війни здивовано споглядала за тим, як бомжостанці волочуть сюди пам’ятники лєніну. Потім подумала: може то в них бартер такий? Звідси - унітази, нам лєніна. Тару на содєржимоє, так сказать. Але тепер, коли орки тікають з Херсонщини, вони забирають з собою пам’ятники расєянським діячам, на кшталт суворова і ушакова. То я що подумала. Може в них це шось типу «збери покемонів»? Може варто просто зібрати і відправити їм на московію всі ті пам’ятники окупантів - нехай бавляться? А потім таку Стіну, як на кордоні семи королівств, щоб ані їхнього духу, ані бюстиків їхніх тут ніколи не було
День двісті сорок четвертий
Іран трошки не подумав з ким він зв’язується. На фоні доказів, які надав Ізраїль, щодо ідентичності расєянських «гєранєй» і іранських шахедів, почалося усунення свідків. Так, сьогодні вбито іранського полковника, який, як вважає розвідка, відповідав за постачання дронів оркам. Не повезло чуваку - не зрозумів вчасно, що кожен, хто зв’язується з бидлостаном, закінчить дуже погано. Радила б лукашенку, орбану і вучичу замислитися над своїми долями. Ну а я лише радію. Бажаю кожному іранцю, який зробив чи робить вклад у агресію расєі проти України просто здохнути. Може тоді звичайні люди в Ірані, нарешті, зможуть жити спокійно.
День двісті сорок п’ятий
Сенат Польщі визнав владу бидлостану терорестичним режимом. Ізраїль відійшов від позиції нейтралітету і почав допомагати Україні у боротьбі проти іранських дронів. Дуже сподіваюся, що ця співпраця буде поглиблюватися і з часом ми матимемо ППО, яке не поступатиметься своєю надійністю Ізраїльському. А поки що наші ППО роблять все залежне від них, щоб убезпечити наші життя. Буквально щойно слухали з дочкою характерний звук шахеда десь неподалік і як по ньому працювали наші. Стає тепліше на душі, коли знаєш, що тебе охороняють. Знову дякуємо ЗСУ.
