Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День двісті шістдесят сьомий
Стає все зрозуміліше, що внаслідок расєйсько-української війни світ ділиться на два полюси: демократичні країни і країни-терористи. При чому, для того, щоб опинитися серед останніх, зовсім не обов’язково мати зовнішн ознаки країни-терориста. Достатньо просто жерти з руки основного терориста двадцять першого століття, путлєра, і бути готовим заради власного фінансування потягнути свою країну у прірву. Саме таким є уряд орбана, який сьогодні оголосив про намір розбудови партнерства з підсанкційним Іраном. І це тоді, коли весь світ вводить проти іранського режиму додаткові санкції через постачання зброї бидлостану, а також надзвичайно жорстокі придушення повстань, викликаних загибеллю дівчини від рук «поліції нравів». Здається ЄС поспішив з рішенням щодо розблокування п’ятнадцяти мільярдів євро допомоги Угорщині. Як би не ловили країни ЄС ці гроші у формі якихось шахедів на своїх територіях. У цю ж компанію одразу вирішила вступити білорусія, якій конче захотілося от прям зараз (ні разу з війною не пов’язано) виробляти з Іраном на пару снаряди для артилерії і РСЗВ. Іран такий: ми не можем вам дати снаряди - нас санкціями задавлять. Бульбаш вусатий: о, так ми сдєлаєм від, што ми іх вмєстє на заводє випустілі. По-моєму, світові час визнати, що ця війна вже давно вийшла за межі війни між двома країнами. Проти України на стороні бидлостану воюють білорусь, іран і, намагаючись сильно не світитися, угорщина. Чим раніше почнуть партнери дивитися реально на речі, тим скоріше ми отримаємо ті озброєння, які потрібні нам для перемоги. А угорщину варто гнати в шию звідусіль, поки не змінять своїх царьків - зміюку ще ту на грудях пригріли.
День двісті шістдесят восьмий
Сьогодні знову дістається Запоріжжю - рашисти обстрілюють місто ракетами. Показово, що у бидлостанців не викликає когнітивного дисонансу той факт, що ерефія обстрілює територію, яку проголосила своєю. Так вони там і живуть: підуть завтра вирізати бурят - скажуть, що так потрібно, післязавтра почнуть вішати мордвин - скажуть, що самі винні. Така є доля рабів - не думати, а схиляти голови перед рішенням свого «правителя». І саме це найбільше відрізняє їх від нас.
День двісті шістдесят дев’ятий
Від імені Міноборони України сьогодні прозвучала заява, що війна може закінчитися до кінця весни, а Крим може бути деокупований до кінця грудня. Звичайно, це набагато довше, ніж нам усім хотілося б. А з іншого боку, важко навіть повірити, що прийде день і ми видалимо додатки сповіщення тривоги, не будемо очікувати щохвилини бомбардувань, не чутимемо більше вибухів, повернемося до офлайн життя, припинимо при першій нагоді підзаряджати павер-бенки і телефони. Колись цей день настане, а ми, поки що, дуже на нього чекаємо.
День двісті сімдесятий
Британська розвідка висловилася, щодо відступу орків з правобережжя Херсонщини. Кажуть, що цього разу відступ був набагато організованішим. Ну так, правильно, навіть якщо мавпочку змушувати виконувати одну й ту саму дію багато разів поспіль, вона виконуватиме це «на біс». Так і ці: вже починає дресура давати свої плоди. Я уявляю якими гарними рядами вони тікатимуть з останнього клаптика української землі, звільненої ЗСУ. Щоправда, є для них і мінус. Чим організованіше вони відступають, тим менше награбованого встигають забрати. Ось з Київщини геть собачі будки встигли позабирати. А зараз, як наші не прийдуть до расєянських покинутих позицій, так там ціла пральня стоїть і холодильники в три ряди. Дарма, що електрики в траншеях немає, а то б жили зовсім як вдома, тільки ще й з холодильниками і пральними машинами - ляпота. Але, на жаль, дресура - це про повторення дій, а не появу розуму. Наприклад, сьогодні поширили відео, як купка орків вирішили здатися в полон, а один вирішив в рембо пограти - скористався ситуацією і відкрив по наших вогонь. Але ж тупориле не врахувало, що в такій ситуації вони всі позбавляються впливу правил Женевської конвенції і вважаються як такі, що чинять опір. Пам’ятаєте дитячу пісеньку про поросят, які пішли купатись в море? Тут як у тій пісеньці, теж лишилося нуль свинорилих. Шкода, могли б поповнити обмінний фонд, наших би поскоріше повернули. Але ж де москалям той мозок взяти?
День двісті сімдесят перший
Сьогодні Украіна відзначає День Гідності та Свободи. Украінці сторіччями боролися за свою свободу. Наше ж покоління почало цю боротьбу у цей день, дев’ять років тому. Тоді за Україну поклала життя небесна сотня. Досі не можу зрозуміти, як у расєян вистачило дурості прийти з війною в країну, у якій люди з голими руками йшли на беркутів, вмирали зі словами «воля або смерть», де Київ став єдиною стіною, щоб захистити своїх людей, де автобуси з усієї України мчали на допомогу киянам, щоб ті вистояли у нерівній боротьбі. А зараз вони намагаються обстрілами по інфраструктурі примусити нас до мирних переговорів. Так нічого і не зрозуміли. Ті, хто не знає, що таке свобода, не уявляють яку ціну готові платити ті, хто знає її смак. Проте, сьогодні ще один важливий привід для привітань - День Десантно-штурмових військ ЗСУ. Я навіть не уявляю скільки небесних сотень у них від початку війни, що триває вже майже дев’ять років, адже вони, зазвичай, у самому пеклі. Дякуємо вам! Швидкої перемоги у здобутті нашої свободи, ну а гідність ви вже здобули на віки.
День двісті сімдесят другий
Сьогодні, нарешті, СБУ взялися перевіряти Києво-Печерську Лавру, Корецький Свято-Троїцький монастир, а також деякі інші монастирі мацковського патріархату. До речі, за словами Соні Кошкіноі, Корецький монастир підпорядковується навіть не мп, а рпц, тобто уроду-гундяєву безпосередньо. Дуже сподіваюся, що знайдеться достатньо причин, щоб, хоча б з часом, викинути московитів з наших церков і монастирів. А ще, сьогодні оголошено підозру Дмитру Табачнику. Українофоб, який був міністром освіти за прем’єрства азірова. Я навіть уявити не можу, скільки шкоди ненесла ця істота, яка мала доступ до найважливішого - виховання молоді. А тепер воно допомагало колаборантам на тимчасово окупованих територіях. Такі тварі мають сидіти пожиттєво.
День двісті сімдесят третій
Нова атака на об’єкти критичної інфраструктури. Без світла, води і Інтернету, тож навіть не уявляю, наскільки великими є пошкодження. Знаю лише, що перед тим, як остаточно втратила зв’язок із зовнішнім світом, отримала купу повідомлень з різних куточків України про те, що люди лишилися без світла. Київ занурений у темряву. Але, як відомо, найтемніша ніч перед світанком. Краще без світла, води та Інтернету, аби скоріше задавити рашистську погань. До речі, нарешті знайшла час пограти з дитиною в настільні ігри. Головне - не втрачати позитивного настрою. Все буде Україна!
