Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День двісті сімдесят четвертий
Пішла друга доба без світла, проте дали воду, навіть гарячу, що вже є дуже файно. Безмежно вдячна кожному, хто, непокладаючи рук, працює над відновленням постачання тепла та світла у наші оселі. Два дні тому Європарламент визнав бидлостан країною-терористом. Вчора бидлостанці лише підтвердили (вже вкотре) цей «титул». Лише одного вони ніяк не можуть зрозуміти: вони не змусять нас підкоритися таким чином. Сьогодні сусід допоміг набрати воду з озера для технічних потреб (це ще до того, як відновилося водопостачання). Інші сусіди підказали, де можна зловити мобільний зв’язок і Інтернет, а також підзарядити, за потреби, телефон і павер-бенк. Ми з малою купили дві настільні гри (забула вже коли з нею проводили стільки часу разом). Коротше кажучи, повторюся: без світла, води і тепла, але без русні. Це вибір українців, а значить так тому й бути.
День двісті сімдесят п’ятий
Вуса пєскова заявили, що для припинення страждання мирного населення Украіна повинна виконати вимоги расєйськоі педераціі. А соловйово-скабєєви аж захлинаються на своїх програмах, так обговорюють чому ж досі немає протестів в Україні. Мовляв, як так, світла в них немає, води немає, опалення немає, а вони все ніяк не підуть у влади вимагати підписувати мирні угоди з кацапстаном. В той час, як наші хлопці в окопах в мінусову температуру, по коліна в воді впереміш із снігом, під постійними обстрілами виборюють нашу свободу, ми, на думку бидлостанців, маємо скиглити, що нам на пару годин світло з водою вимкнули. Та йдіть ви під три чорти. Ми зараз перетерпимо, а потім, з величезним задоволенням, довгі роки спостерігатимемо, як ви канатимете під гнітом виплати репарацій за все, що ви тут у нас накоїли.
День двісті сімдесят шостий
Дев’яноста річниця Голодомору, коли було замордовано близько дев’яти мільйонів українців. Саме тоді східна частина України перетворилася на расєйськомовну, адже у хати, в яких ще лежали тіла померлих українців, заселялись переселенці з болот. Тепер їхні нащадки привели пошесть з бидлостану, бо їх «прітєснялі». Сьогодні ж нащадки тих, хто відбирав у Українців залишки зерна, щоб, не дай Бог, не вижили, намагаються знищити нас холодом. Але є одне але: сьогодні, нарешті, світ побачив всю правду і став на бік світла. Тому, сьогодні ми, нарешті, маємо можливість помститися за всі знущання, заподіяні нам расєянами. Одна думка про це ладна зігріти у найлютіші морози.
День двісті сімдесят сьомий
За весь день світло було дві години. Круто, встигла перевірити одне письмове завдання, а також мала змогу поспілкуватися з мамою. Без світла не поспілкуєшся - не ловить зв’язок зовсім. Але є свої плюси блекауту - встигла збігати в магазини, поприбирати, приготувати їсти, пограти з малою. Новини читаю уривками - завантажую, коли світло є і перечитую, коли немає. Економія важливих хвилин з електрикою. Що порадувало: окремі країни-члени НАТО починають підписувати з Україною декларації щодо її вступу до Північно-Атлантичного альянсу. Це надважливо зараз. Можливо, це те, що зможе дати мир Україні на довгий час, щоб хоч одне покоління українців мало змогу жити в спокої від свого навіженого сусіда. Сподіваюся, ми зможемо довести цю справу до кінця.
День двісті сімдесят восьмий
Петиція про заборону мацковського патріархату в Україні таки була створена і сьогодні набрала необхідні двадцять п’ять тисяч голосів. Тобто, тепер вона піде на розгляд Президента. У світлі того, що обшуки СБУ на територіях монастирів цього кодла були доволі плідними, дуже сподіваюся на позитивне рішення. Ба більше, дуже хочу, щоб вони були покарані за законом. Ті, хто винен у колабораційній діяльності, шпигунстві, допомозі орківській недоарміі, щоб сиділи, а інші - чемодан у руки і пішки на рашку, бажано мінними полями по прикордонню. Завтра обіцяють масований обстріл України. Не можу не думати, скількома корегувальниками стало б менше, якби цих попів погнали з України.
День двісті сімдесят дев’ятий
Живу в Україні тридцять років і вперше почула, що угорців на Закарпатті, виявляється, притісняють. Принаймні, так уряд Угорщини заявляє. Мені от цікаво, чого, ну нікого в Україні не притісняють, з ким не заговориш, всі підтверджують, що ніколи не було в Україні ані тиску стосовно будь-яких мов (крім української, до речі, її, як-раз то, добренько расєйськомовні притісняли), ані стосовно релігій, ані стосовно кольору шкіри. І лише, мать їх, расєйськомовних і угорців у нас притісняють. І, за дивним збігом обставин, то московити претендують на половину наших земель, то угорці непрозорі натяки на анексію кидають. Як казала одна гнида: савпадєніє - нє думаю. Мені цікаво: а українські угорці самі-то в курсі що їх тут притісняють? І чого орбан і його шайка не захищають права угорців у США, наприклад? Чи угорці лише в Україні живуть? Я мрію, що колись побачу, що не лише московія, але й Угорщина буде викинута з усіх організацій, типу ООН, ЄС і НАТО, в яких вона лише паразитує і проводить політику свого справжнього суверена, якому недовго залишилося на троні сидіти. До речі, про московію. Як вам пропозиція Кислиці повернути в українській мові стару назву цієї недодержави? Я прям чотирма кінцівками за. Немає чого бруднити історичне ім‘я Русі. Час болотам назватися московією, а оркам - московитами.
День двісті вісімдесятий
Від ГУР Міноборони сьогодні було заявлено, що затриманих під час обшуків священиків мацковського патріархату можуть передати московіі в обмін на українських військовополонених. Яка чудова ідея! Провести очищення від цієї погані, та ще й повернути наших захисників і захисниць додому. Я б їх прям цілими монастирями міняла. Сьогодні - Мукачівський на вихід, завтра - Києво-Печерська Лавра. При чому, кількість на кількість. Слава богу (чи то в їхньому випадку - то богохульство так казати?), у нас цього гімна валом - всіх повернути зможемо, ще й досипати зверху будем, аби їх звідси позабирали.
