Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Зараз вона з донькою перебралася до батьків і мешкає у Старокостянтинові. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День двісті вісімдесят перший
Такої війни світ, однозначно, не бачив за всю історію існування. Спочатку «друга армія світу» приїхала брати одну з найбільших європейських країн з мінімальним боєкомплектом, але гумовими кийками і парадною формою у наплічниках. Потім ця недоармія зганьбилася перед усім світом, коли тікала, покинувши залишки боєкомплектів, поранених і вбитих, але завантаживши танки пральними машинами, холодильниками і собачими будками. Потім вони почали воювати виключно з цивільним населенням, розбиваючи вщент житлові масиви, лікарні, пологові будинки тощо. Потім - енергетичний терор з метою залишити українців без світла, води і опалення, щоб ми примусили уряд сісти за стіл переговорів. А тепер вишенька на торті - листи з вибухівкою і погрозами в украінські посольства, установи і уряди, що підтримують Україну в її боротьбі з агресором. Листи, Карл! З погрозами! Це все, до чого додумався генералітет плєшивого на десятому місяці війни. Опустилися вже, не те що, до рівня терористів, але до рівня шантажистів. Це вже однозначне фіаско. Було б смішно, якби не було так жалюгідно.
День двісті вісімдесят другий
Екскременти на стінах і очі тварин у конвертах - це, вочевидь, нова зброя орків, якою вони хочуть… що? Залякати? Ну, тобто, катівні не залякали, масові розстріли не залякали, бомбардування не залякали, а тут, раптом, якісь збочені «вуду-ритуали» просто введуть нас у стан паніки. Ну, все, що було мною перераховано, не залякало, а викликало неймовірну лють і ненависть до кацапів. А от як ставитися до нового етапу їхньої гібридної війни - то складне питання. Особисто у мене воно не викликає нічого, окрім огиди. Ну як можна серйозно сприймати, скажімо, людину, яка збирала вдома екскременти в якусь тару, потім несла цей «пахучий» пакунок до будинку українського посла, а потім ними вимазувало стіни і двері? Реально, людина пів-дня з гімном гралася. А як сприймати людей, які розсилають очі тварин у конвертах? По-перше, питання: де воно їх взяло? Оце пхалося десь на скотобійню, щоб знайти? Чи виколупувало в тварин? Довбануте чи садист? А головне, що коефіцієнт корисної дії - нуль цілих нуль десятих.
День двісті вісімдесят третій
Сьогодні замайорів перший жовто-блакитний прапор на лівому березі Херсонщини. Попри холод і сирість, украінські воїни продовжують відвойовувати наші землі. Я не знаю, чи зможу колись бачити наш прапор і не згадувати його пошматованим кулями, залитим кров‘ю, закопаним у банці на городі, щоб не відібрали і не знищили. Мабуть ніколи не зможу дивитися на нього і не плакати. І не розуміти, яке то щастя мати свій прапор кольору мирного неба і благодатного поля.
День двісті вісімдесят четвертий
Завтра набирає чинності рішення ЄС щодо введення верхньої межі цін на расєйську нафту у шістдесят долларів за барель. Це, звичайно, забагато, але перший крок зроблено. Сподіваюся, будуть і наступні, які зменшуватимуть ціну ще більше. Санкції - це, на жаль, не зброя, швидко не діють. Але вони дають можливість поступово вбивати економіку московіі. Пропагандисти на болотах багато кричали, що занурять Ураіну в середньовіччя. Але прийде весна, стане тепло, потім перемога, відбудуємо електростанції, повернуться всі блага цивілізації. А ось московія буде планомірно скочуватися до рівня економіки середньовічної країни. Чудова перспектива.
День двісті вісімдесят п’ятий
Не дуже вдалий день для московитів. Спочатку бавовна на аеродромі під Рязанню, де стало щонайменше на трьох орків менше. Потім невідомий безпілотник (диво дивне) впав на території аеробази в Саратовській області. Як результат - мінус два бомбардувальники-ракетоносії. Потім орки вирішили зменшити свій бюджет на пів-мільярди доларів і випустили по Україні понад сімдесят ракет. Проте, і тут невдача спіткала рашистів і українське ППО збили близько шістдесяти ракет. Однак плєшивий продовжує робити вигляд, що у нього все йде за планом. Сьогодні він підписав бюджет на наступні три роки, де третину грошей закладено на військові потреби. Оптиміст, однак. Був би реалістом, одразу заклав би третину на виплату репарацій. Але то нічого, новий президент педераціі потім інший бюджет підпише.
День двісті вісімдесят шостий
Багато років поспіль шостого грудня я вітаю тих самих людей з Днем Захисника України. І кожного разу одна людина мені незмінно відповідала «ваша армія вас береже». На жаль, навіть з чотирнадцятого року я не до кінця розуміла зміст цих слів. Проте, саме ці слова я згадала двадцять четвертого лютого і вони дали мені сили і віру. Сьогодні коло моїх друзів, які мають безпосереднє відношення до цього свята, набагато ширше. Дівчата і хлопці, які стали до лав збройних сил України до і після повномасштабного вторгнення, я просто дякую всім вам за те, що ви є. За те, що даєте нам надію на життя, на мир, на майбутнє. Живіть, будьте крепкі й здорові, перемагайте і поскоріше вертайтеся додому, до своїх сімей. З святом вас і щиросердно дякую!
День двісті вісімдесят сьомий
Вже який день поспіль дивлюся на фото з Бахмуту і серце крається. Найжорстокіші бої точаться зараз саме там: сотні поранених і загиблих щодня. Титанічна робота наших медиків, які цілодобово працюють задля спасіння життів наших воїнів. Нові титани. Такі самі, як кіборги, як захисники Азовсталі. Мужні. Незламні. В цей самий час Макрон дуже переживає, щоб в Олімпійських Іграх 2024 року обов’язково взяли участь і украінці і расєянці. Бо «спорт має об’єднувати». Нехай вам хтось геноцид влаштує, а потім ви з ними наввипередки естафети побігайте. У нас зараз з москалями лише одна «спільна» гра. «Убий підара» називається. Ну а щодо 2024 року, то я сподіваюся, що педераціі до того часу вже не існуватиме.
