Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День двісті дев’яносто п’ятий
Почитала сьогодні інтерв’ю Залужного. Каже, що московити знову на Київ йти збираються. Мабуть двісті тисяч для цього збирають. Не вчить людей нічого. Рідкісні довбодятли. Може ботоскний вважає, що шамани з роком помилились, то вирішив 24 лютого 2023 ще раз спробувати?
День двісті дев’яносто шостий
Могла б я передбачити, що апокаліпсис почнеться на День народження))) Передбачаю, що можу бути без зв’язку до кінця дня. Тому одразу всім дякую за привітання! І да: ППО, ви подарували найкращий подарунок! 37 з 40! Дякую!!!
День двісті дев’яносто сьомий
Сьогодні у відкритих джерелах з’явився план московіі щодо захоплення Києва на початку повномасштабної війни. Вісімнадцять годин. За стільки вони хотіли захопити серце нашої країни. А першими сюди мали зайти ОМОН і СОБР. Тобто, досвід беркутів, які тікали звідси до рашки й досі там переховуються, їх нічого не навчив. На Київ з гумовими кийками. Думаю, якби ці менти сюди зайшли, то, по-перше, довго б сидіти не могли, а по-друге, один вид кийків на них наводив би жах. Це ж треба НАСТІЛЬКИ не розуміти на кого ви нападаєте, щоб зробити ТАКІ прорахунки з першої ж хвилини вторгнення. А це все расєянці, які цілим натовпом від одного мусора з кийком бігають. Країна рабів і наглядачів. І з нас таких зробити хотіли. З нащадків вільних козаків. Ага.
День двісті дев’яносто восьмий
А ви звернули увагу, що серби, які сьогодні штурмують кордони Косово, тримають у руках не сербські прапори, а расєянський триколор? У мене два припущення щодо причини. Перше: загострення конфлікту повністю фінансується бидлостаном, основною метою чого є відволікти наших союзників іншим конфліктом у серці Європи з надією на те, що вони послаблять допомогу Україні. Друге: триколор став аналогом прапору третього рейху, через що ті, хто приходить з війною на чужі території, сіють ненависть до інших народів, вважають когось «нижчими» за себе, беруть в руки цю ганчірку. Дуже сподіваюся, що колись цей аквафреш буде заборонений так само, як колись прапор нацистів.
День двісті дев’яносто дев’ятий
Від самого початку повномасштабного вторгнення у плєшивого якось не заладилось з виправданнями. То захист динири, то денацифікація, то демілітаризація, то приєднання територій. І все повз, нічого не досягнуто. Але апогеєм тупих відмазок, як на мене, стала сьогоднішня заява говорящоі лошаді. Воно видало, що «спєцапєрация» була потрібна для того, щоб не допустити перетворення України в анти-расєю. От вже чого ці потвори добилися, так це перетворення абсолютної більшості українців на тих, хто все своє життя ненавидітиме московію і робитиме все, щоб жодного зближення з цією недокраїною не відбулося за жодних обставин. Вже що-що, а анти-расєйські настрої тут на багато років їм забезпечені.
День трьохсотий
Майже дві доби були без світла. Для себе зрозуміла, що цілком можна справлятись. Більше всього переживала за морозильну камеру (раптом все потече) і як голову посушити (з брудною ходити не комільфо, а з мокрою лягати - задубнеш до ранку, та й не висохне). Зробила висновок: якщо мені даватимуть світло на 1-2 години на добу, щоб морозилка підмерзла, можна було голову висушити і трохи гаджети підзарядити, то цілком можу справлятися. Це я до чого. Шмигаль заявив сьогодні, що московія хоче залишити Україну без світла до Нового Року (в принципі, це й так зрозуміло). Так ось, хай йдуть за своїм кораблем. У мене свічки і гірлянди на батарейках. Найголовніше, що цей Новий Рік я зустріну без москалів у моєму місті. А ще, це буде рік перемоги України, і цього передчуття жоден блекаут не спортить.
День триста перший
Сьогодні день зимового сонцестояння, найтемніша доба року. Тому дуже символічно, що саме сьогодні по всьому світові проходить акція на підтримку України, коли на шістдесяти всесвітньо відомих локаціях вимкнуть світло. Вчора, вперше з того часу, як почалися проблеми з електрикою, їхала додому на таксі. Я завжди любила нічний Київ з його ілюмінацією, але зараз він зовсім інший. Темний. Напружений, ніби в постійному очікуванні нових ударів. Чи важливі ці відключення ілюмінації в інших країнах? Чи зможуть люди відчути те, що відчуваємо зараз ми? Чи зможуть зрозуміти, що у цілої країни забрали передчуття дива, радість, свята? Чи зможуть зрозуміти наскільки важлива нам зараз підтримка? Риторичні питання. Одне знаю: мені це важливо. Важливо знати, що є ті, кому не байдуже.
