Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День триста тридцять сьомий
Сьогодні вирішила спробувати техніку позитивного мислення. Замислилася над позитивними аспектами виключення електроенергії. Справа в тому, що, коли світла немає, зв’язку у мене вдома теж немає, тож вночі я спокійнесенько відкладаю телефон і лягаю спати. Так було вчора. А потім я і не знала, що по Києву, та й усій Україні, ведеться масований ракетний обстріл - нема сигналу тривоги, спимо спокійно. Щоправда трохи несподівано було прокинутися від звуку вибуху, але, мислячи позитивно, я вирішила, що пізно вже хвилюватися, якщо воно вже десь бахнуло. Коротше кажучи, завдяки відключенню електроенергії, я сьогодні поспала, замість того, щоб сидіти у ванній з дочкою, телефоном і розлюченою кішкою (вона в мене ці тривоги ще з часів біганини до бомбосховища ненавидить). Ну і, щоб додати позитиву, ПАРЄ ухвалила рішення щодо спільної відповідальності московіі і білорусі за війну в Україні. Гаага все ближче, і сьогоднішні жертви обстрілів обов’язково будуть у переліку злочинів проти людства.
День триста тридцять восьмий
Сьогодні день пам’яті жертв Холокосту. Мені здається, ніхто насправді не знає яка кількість людей була знищена нацистами під час другої світової війни. Боюся, що ми насправді й не дізнаємося скільки українців буде знищено нацистами у цій війні. Вісімдесят років різниці, а методи ті самі, жорстокість та сама, страждання ті самі. Чи будуть колись знищені нацисти? А якщо ні, хто стане їх наступною жертвою?
День триста тридцять дев’ятий
Я ось думаю, може нам міжнародний олімпійський комітет в гості запросити? І не в Київ, а десь поближче до лінії фронту, там, де стріляють постійно. Бахмут, наприклад, де щохвилини хтось гине, або когось ранять, або в Костянтинівку, де сьогодні загинуло троє мирних жителів. А потім звозити на екскурсію до масових поховань. Щоб спостерігали, як одне за одним дістають тіла чоловіків, жінок, дітей, бачили, в якому вони стані, як у них зв’язані руки і прострелені потилиці або скроні. А потім нехай вони вийдуть і розповідають світові, що спорт по за політикою (геноцид у них політика). І розповідають, що, якщо у мацковсько-білоруських спортсменів немає прапорів на формі, то вони від того перестають бути моральними уродами, які зараз винищують українців. Нехай розповідають, що московія не використовуватиме це все у своїх пропагандистках цілях. Ми вже спостерігали, як на конкурсі «міс всесвіт» одна притрушена в кокошнику всіма доступними методами намагалася сфотографуватися з учасницею з України (не інакше, спецзавдання отримала). А по хорошому, якщо мок прийме таке рішення, то просто зі сторони спортсменів має бути бойкот цих змагань. Я розумію, що для когось це єдиний шанс в житті, але коли стоїть питання між добром і злом, то сторона має бути обрана.
День триста сороковий
Розчарована, звичайно, тим фактом, що завод, на якому клепають шахеди, на іранщині не зруйновано. Але, маю надію, що там все ще попереду. Приємно, що зараз їм буде трохи не до пакощів Україні. А загалом, картаю себе, що раніше не дуже й замислювалися про подібні режими. Завжди здавалося, що, якщо Іран, Північна Корея та подібні, далеко, то це мене не стосується. Зараз, нарешті, дійшло, що зло воно є злом для всіх. І всі ці авторитарні режими шукатимуть собі подібних і підтримуватимуть знищення всіх, хто відноситься до демократичного світу. Виявилося, не буває такого, що тебе це не стосується. Цікаво, чи зможемо ми колись побачити падіння цих режимів і звільнення мешканців цих країн від диктаторів?
День триста сорок перший
День триста сорок другий
ІТ індустрія в цьому році збільшила експорт на чотириста мільйонів доларів, порівняно з тим, скільки вони заробляли до повномасштабного вторгнення. Здавалося б, до чого тут війна. Але вдумайтесь: в умовах постійного виключення світла, під звуки сирен і вибухів люди працюють, щоб не впала економіка країни. Вони ж часто є й донорами для ЗСУ. Є айтішнки, які займалися розробкою і виробництвом зброї для ЗСУ, тих самих антидронових рушниць. Це все про те, що у кожного в цій війні свій фронт. І кожен працює на ньому, докладаючи максимальних зусиль. Пишаюся бути часткою цього народу. Повірте, більшість країн світу просто не розуміє як наша економіка взагалі ще існує. Але все просто. Говорячи словами Джека Лондона, це жага до життя.
День триста сорок третій
Чергова терористична атака московитів на житловий будинок. Цього разу ракета влучила у багатоповерхівку в Краматорську. Знову вбиті і поранені. Ви багато бачили військових частин або складів БК у центрах міст? А кацапи бачать, ну, за їхніми словами. Нехай цей бумеранг їм повернеться. Найщиріші співчуття сім’ям загиблих. Сил нашим рятувальникам допомогти тим, хто зараз знаходиться під завалами.
