Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День триста сімдесят другий
Знову терорестичний акт із руйнуванням багатоповерхівки, де мирно спали люди. Думаю, такі удари расєйськоі армії є найуспішнішими, бо ні з об’єктами інфраструктури, ні з військовими об’єктами оркам так не щастить. Повоювати з цивільним населенням - це так, тут вони хероі. Тим часом, на мацковщині бавовна, в брянській народній республіці взагалі хтось зі зброєю бігає і по чомусь там (тут багато версій було) стріляє. І головне, що московити щиро здивовані. Ласкаво просимо в реальність. Незабаром бавовни стане більше - далекобійні снаряди вже в дорозі. На місці московитів я б молилася, щоб украінські військові були не настільки косоокими і руко-з-одного-місця, як їхні довбодятли, що цілять по житлових кварталах. Буде прикольно, коли по расєянських пабліках почнуть писати «віримо в ЗСУ».
День триста сімдесят третій
На другому році війни західні політики і дипломати, нарешті, зрозуміли, хто такі московити, і почали виказувати їм те, на що вони заслуговують, тобто відкриту зневагу. Тепер расєянські дипломати відверто є головними клоунами цивілізованого світу. Сумна лошадь на саміті великої двадцятки в Індії спробувала повторити головний наратив мацкви про війну, яку розв’язали проти них, а вони усіма силами намагаються її зупинити. Рік тому такі наративи зустрічали з напруженим виразом обличчя і стурбованістю в очах. Сьогодні ж відверто реготали вголос. Ну і да, як для дипломата такого рівня, лавров має дуже, ну дуже поганесенький рівень англійськоі. Видно тому вони і ненавидять всі інші мови, що не дано московитам їх вчити.
День триста сімдесят четвертий
На расєє істерика продовжується і посилюється. Вони вже припинили робити вигляд, що їхня аналогавнєтна ППО здатна прикрити всі простори їхньої необ‘ятноі родіни, і закликали приватних підприємців закупляти власне ППО. Щось мені підказує, що якби таке було можливо, то украінські волонтери вже викупили б всі мислимі і немислимі системи в радіусі найближчих країн, а може й континентів. Варто було їм збір оголосити й за добу вистачило б на трьошарове прикриття всіх міст і селищ України. Коротше, треба за тими підприємцями прослідкувати, раптом ми про якусь схему не знаємо.
День триста сімдесят п’ятий
Офіційно, перші украінські пілоти прибули на навчання до США. Повідомляється, що вони навчатимуться керуванню сучасних літаків, зокрема F16. Ще раз підкреслю, це офіційно. А скільки там їх навчається, скільки вже навчилося - один генштаб відає. І нехай собі офіційно далі розказують, що літаки - то ні-ні. Ну-ну.
День триста сімдесят шостий
Сьогодні мережу облетіло відео з українським бійцем, який, дивлячись у вічі оркам, говорить «Слава Україні!», після чого його холоднокровно розстрілюють зі словами «сд*хні с*ка». Я не буду зараз про незламність, хоча це правда. Не зламали ні Бучі, ні Ірпені, ні розстріли, ні ґвалтування, ні ракети, ні бомби, ні фосфорні снаряди, ні лякалки про атомну зброю. Я не буду про мужність, хоча це правда. Мужні перед обличчям ворогів, катів, вбивць, ґвалтівників, перед хвилями м’яса, що повзе і повзе на позиції, що ненавидить і хоче знищити. Я хочу зараз про ті слова, з якими та мерзота розстріляла Воїна. Бо віднині це буде моя універсальна відповідь расєянам. Бо буде наша перемога і, стовідсотково, звідусіль полізуть ті, хто «не підтримував, і навіть був дуже проти, і взагалі не розуміє, як таке могло статися у двадцять першому столітті». Так ось, саме так я буду відповідати на «ну а чьто ми маглі сдєлать?», на «ну как єсчо нам прасіть пращенія?», на «ну вєдь ми же братья», на «ну ми же прєкрасна жилі, как адін народ». І на все інше моєю відповіддю буде «сд*хні с*ка». А в серце вкарбувалися останні слова українського Героя. Спочивай з миром… Дякую… Героям слава!
День триста сімдесят сьомий
Нарешті, на другому році війни, я побачила, як почали підіймати голову інші народи, на які расєя мала вплив після розпаду концтабору під назвою срср. Нарешті, сьогодні підняв голову гордий грузинський народ, який повторює сьогодні наші протести, які зараз прийнято називати Революцією Гідності. Грузинський народ більше не хоче плясати під дудку прорасєйських політиків, не хоче, щоб вбивці й кати визначали їхнє майбутнє. Сьогодні в Грузії прокинулася Гідність. Колись такі антирасєйські протести почнуть спалахувати на територіях усіх країн, що зараз знаходяться під впливом політиків, що годуються з путлєрівськоі лопати. І тоді ми спостерігатимемо, як цей недобитий (поки що) ведмідь корчиться в агонії й здихає. Бажаю грузинам сили і витривалості. Це непростий шлях, але єдиний можливий. На жаль, свобода виборюється лише кров’ю.
День триста сімдесят восьмий
На площі Європи в Батумі сьогодні лунає український гімн, а у натовпі, окрім прапорів США і ЄС, майорять українські прапори. Сьогодні наш гімн і наш прапор перестали належати лише нам, але стали символами свободи і боротьби з московським впливом на вільні народи пострадянського простору. Вдивляюся у молоді обличчя демонстрантів і згадую протистояння на Майдані у чотирнадцятому. Коли поліціянти побили наших дітей, вся країна встала на їхній захист. Ми не дали закрити рота нашій молоді, і сьогодні грузинські батьки мають зробити те саме для своїх дітей. А таким, як уряд орбана, я б радила придивлятися і робити висновки. Януковича ще прийняли, а для наступних може статися так, що приймати вже буде нікому.
