Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День чотирьохсотий
Уявити важко, що я почала цей щоденник цілу вічність тому. В той день тут чулися вибухи, навколо міста стояли орки, і все, що мене тримало на плаву, - це якась сліпа віра в ЗСУ. Підведемо ітоги чотирьохсот днів. Навколо України згуртувалися наймогутніші країни світу. ЗСУ поки що не забезпечується лише новітніми літаками, але і вони, впевнена, незабаром поставлятимуться. Вже 64% українців спілкуються українською і 86% вважають, що українська має бути єдиною державною мовою. В Україні заборонено всі проросійські партії. Колаборанти, типу Медведчука і його дружини, переслідуються, деякі отримують реальні строки. Взагалі, колаборанти і зрадники розкрилися як гнійники по всій Україні - лишилося виявити і вичавити. Суд відхилив позов мацковського патріархату проти національного заповіднику «Києво-Печерська Лавра», а уряд визнав нечинним розпорядження уряду часів Януковича (ой, як дивно, правда? І Севастополь теж московитам передав той самий уряд) про передачу Лаври у безоплатне користування мацковським патріархатом. Расєянський дух має вивітритися з української святині. І лише у московитів «спєцапєрація іде за планом». Сказали б раніше, що у вас такий план, то ми б всю шваль і без війни з задоволенням повикидали. Але ж у цих імбіцилів мозгів тільки на руйнування вистачає. Що таке конструктив не чули.
День чотирьохсот перший
З першої хвилини повномасштабного вторгнення украінці знали, що битимуться з рашистами до останнього подиху, доведеться, то голими руками, а якщо потрібно, то й зубами. Знали, тому що розуміли, що рузьке мир - то про фізичне і духовне знищення українців, про викорчовування мови і культури, про знущання і тортури, про розстріли і зґвалтування. Тому що це все вже було. І було не раз. Історична пам’ять, так би мовити. Але рівно рік тому про це, нарешті, дізнався весь світ. Вулиці Бучі, всіяні тілами розстріляних мешканців, транслювалися по всіх телеканалах світу, показувалися катівні з закатованими чоловіками, жінками і дітьми, зруйновані будинки, розчавлені авто. Звичайно, всього не показали - психіка нормальної людини не здатна цього витримати. Психічно здорова людина не здатна такого уявити, і, головне, не здатна такого вчинити. А до нас прийшли тисячі тих, хто це чинить. Тому, поки Європа і Америка жахалися, в нас розквітала лють і ненависть до цієї армії потвор. Лють і ненависть, які допомогли триматися, коли, здавалося, не було жодного шансу. Лють і ненависть, які стали першою зброєю, поки десь там далеко ще думали чи допомагати нам. Зараз ця лють і ненависть змішалися з презирством, огидою, відразою і зневагою. Сподіваюся, саме цей коктейль почуттів викликатиме кожен московит, у якому б куточку світу воно не з’являлося. В Індії є каста недоторканих. Це ж має стати «нація» (прости господи, що цю свору таким словом назвала) недоторканих.
День чотирьохсот другий
Другий рік війни. Ботоксний визнаний міжнародним злочинцем. Але у квітні місяці в Раді безпеки ООН головуватиме расєя. Одне питання: країни-члени Радбезу, як воно?
День чотириста третій
Моя рідна Хмельниччина сьогодні продемонструвала приклад всій Україні , як потрібно вчиняти з мацковським патріархатом. Передісторія не дуже надихаюча. Військовий пішов да храму спитати в прихожан мацковського патріархату, скільки ще має загинути українців, щоб вони перестали заглядати в рот фсбшникам у рясах. Трошки, звичайно, псіханув (воно й не дивно - щодня втрачати найкращих, ховати друзів і побратимів, а тут натовп блаженних з промитими мацквою мізками донатять на промацковських попів). І піп, разом з своєю тупорилою паствою, вирішили військового побити. Ітог виявився трошки не тим, на який вони очікували. Зібрався натовп людей і безпосередньо на місці більше тисячі активістів проголосували за перехід приходу до українського патріархату. Одразу ж і ключі вилучили, і передали комісії для проведення інвентаризації. Віднині у Свято-Покровському соборі звучатиме українська молитва. Мало того, мер міста заявив, що на території громади припинять користування упц мп всіма земельними ділянками. З чим громаду і вітаю, а іншим раджу брати приклад. А СБУ, мабуть, не завадило б перевіряти тих, хто особливо завзято захищає московитів. Звичайно, серед них є просто тупоголові, які не розуміють причинно наслідкових зв’язків, але, цілком імовірно, що є й ті, хто грошики кураторів відробляє. Наприклад, ота навіжена в білому біля Києво-Печерської Лаври мені геть не внушає довіри.
День чотириста четвертий
Хороший день. Ще дванадцять наших мужніх повернулися додому. Щоправда, п’ятеро з них є важко пораненими, але впевнена, що лікарі робитимуть все можливе, щоб поставити їх на ноги. Швидкого одужання їм! Від Польщі прийшли перші літаки. Нехай радянського зразка, але краще, ніж нічого. Колись і новітні прийдуть. Ну і прекрасне фото сьогодні бачила: Дар’я Дугіна в обнімку з Владленом Татарським. Чудове фото. Особливо йому чорна стрічка личить. І соловйов написав «сподіваюся, ми скоро зустрінемось». Володя, ми теж на це дуже сподіваємось. Ще Ольгу з Марго з собою забирайте, ну і з чоловіками, звичайно, куди ж без них.
День чотириста п’ятий
Якась незрозуміла річ з мокшами відбувається. Так раділи, що «кримнаш», що зможуть туди відпочівати їздити (ніби то украінці до чотирнадцятого року їх туди не впускали). А в цьому році, як пороблено, не хочуть в Крим їхати. А мені здається, що тим, хто хоче схуднути, тільки туди. Прийшов на пляж, вирішив скупнутися: перелізт через «зуби дракона», пробіг змійкою між протитанкових обрубків, нирнув і виліз з трьох окопів, впав у ту воду, щоб весь піт змити, і назад у зворотному порядку. А якщо десь неподалік український безпілотник «хлопне», то й кишківник очиститься непроізвольно. Не курорт, а пєсня!
День чотириста шостий
Колись мала приємність викладати професійну англійську майбутнім дипломатам. Пам’ятаю, що урок на тему «Захист прав дітей» будувала на обговоренні робіт Бенксі, який має дуже потужні графіті, пов’язані саме з цією проблемою. Тоді навіть і не уявляла, що украінці можуть безпосередньо стикнутися з цим. Розуміла, що може бути повномасштабна війна, але щоб масове викрадення дітей… - такого не уявляла у найстрашнішому сні. Дякуємо Британії, яка заблокувала виступ міжнародного злочинця львовоі-бєловоі у ООН. А також всім країнам, які засудили спроби расєі нести свої брєдні щодо законності їхніх злочинів. Сподіваюся, що кожний причетний відповідатиме за понівечені долі украінських дітлахів.
