Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День чотириста сьомий
От дарма всі раділи, що в Україні, нарешті, з’явився ChatGPT. Це вже все, так сказать, минуле століття. От на расєє, куди нас «узко-мирні» намагаються затягнути, заявили про розробку тисячоліття. Називатися буде «Жиріновський». Такий собі чат бот. Ти йому питання, а він тобі відповідь і не аби яку, не з гуглов там усяких взяту, а згенеровану на основі виступів жиріка. Уявляєте, расєянці йому такі «дєнєг нєт, как пражить до слєдующєй зарплати», а той у відповідь: «Штоб ви здохлі ффсє! От прям щяс! Ви всє падонкі! Тичиндюки, штоб вам! Убєйтєся об стєну!» (якщо що, цитати справжні). Оце я розумію, оце рівень. А не Америки всякі з Європами і з їхніми штучними інтелектами! Як сказав би жирік, «расєя виіграєт! І пусть я умру, єслі вру!»
День чотириста восьмий
В Голівуді, на Алеї слави, з’явилися зірки з зображеннями украінських тварин, що знаходяться на межі зникнення. Щоб ви розуміли, внаслідок війни, розв’язаної бидлостаном, близько вісімдесяти видів тварин опинилися під загрозою вимирання. Кожна така зірка має хештег «зупиніть екоцид в Україні». В той самий час орки у своїх пабліках виставляють фото із тваринами, вбитими на території тимчасово окупованого заповідника Асканія-Нова. Тваринами, що занесені до Червоної Книги України. Кожного разу, коли я думаю, що ненавидіти більше вже неможливо, ці нелюди доводять мені протилежне. Сподіваюся, на наступних фото вбитими будуть саме ці потвори.
День чотириста дев’ятий
Сі заявив, що конфлікт між Україною і московією може бути вирішений лише дипломатичним шляхом. Для цього, вважає лідер Китаю, ворогуючим краінам потрібно зустрітися (цитую) «на півдорозі». Ну, ми, в принципі, не проти. Але погода вже більш-менш встановлюється, зброя разом із навченими військовими вже поступає, тож новому ханові московіі якось би вже поквапитися з рішеннями. Най би сказав на яких півдорозі: півдороги до мацкви чи до пітера. Бо ЗСУ вже готові розганятися.
День чотириста десятий
Сьогодні велике православне свято, вербна неділя. Вже другий рік «не я б’ю, верба б’є» звучить в Україні з певним підтекстом. Сподіваюся, наступного року все буде по-іншому. Крім того, католики святкують сьогодні Пасху. У своїй промові до свята Папа Римський згадав і Україну, помолившись за мир у нашій країні. Щоправда, він також згадав, що бажає, щоб на болотний народ пролилося світло. Чесно кажучи, я б на них пролила те, чим вони поливали сьогодні Запоріжжя, вбивши десятирічну дитину. Мабуть, я не справжня християнка, тому що не вмію прощати і любити ворогів своїх. Хоча, мабуть, нелюдів ця заповідь не стосується.
День чотириста одинадцятий
Ще сто украінських захисників і захисниць повернулися з полону на Батьківщину. Також додому повернулися двадцять чотири дитини з Херсонщини. У рівненській області заборонили діяльність фсбешноі церкви мацковського патріархату. Навіть серед загального мороку завжди бувають промінчики світла. Ну і саме головне - ми ще на один день ближче до перемоги.
День чотириста дванадцятий
Сьогодні мережею шириться відео зі стратою орками українського військовополоненого, на якому вони відтинають воїну голову. Мені цікаво, де всі заяви представників ООН, червоних хрестів і всіх інших, хто так обурювався «порушеннями прав расєянських полонених»? Кашку їм недостатньо масляну дають? Чи койки у них не з ортопедичними матрасами? Чи під дих ім, біднесеньким, наші дали, коли у полон брали? Та після таких відео я взагалі дивуюся, що украінці стримують себе від того, щоб не знищувати цих кінчених на місці. Так, щоб самкам їхнім ховати не було чого. Але ж потрібен обмінний фонд, щоб тих, кому пощастило не бути страченим цими свинорилими, змогли повернути додому. Але я маю мрію, що кожна мразота буде знайдена і покарана.
День чотириста тринадцятий
Петр Павел заявив, що, якщо відео зі стратою українського військовополоненого виявиться справжнім, то расєя прирівнюється до ІГІЛ. Толерантна Європа так і не хоче бачити всієї правди, яку Чечня і Грузія, на жаль, не змогли донести до світу. Нам «повезло» трошки більше - над нами знущаються у вік цифрових технологій, коли відеодокази не дозволяють заперечувати очевидне. Але нехай би спитали зараз у тих, кому пощастило вижити під час етнічних чисток у Чечні, або під час масового знищення мирного населення у Грузії. Мабуть, вони багато чого могли б розповісти про орків і їхні методи поводження з полоненими. Скільки ще відео має бути злито? Скільки ще катівень знайдено? Скільки ще понівечених тіл досліджено, щоб, нарешті, визнати цю недокраіну терористичною?
