Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День чотириста сорок дев’ятий
Я зараз часто замислююся над тим, чому світ не відреагував належним чином на ті звірства, які недоармія бидлостану творила у Чечні й у Грузії. Єдине виправдання, яке я знаходжу цьому - це відсутність тоді Інтернету. Занадто легко було приховати, не показати, не довести. А такі, як, прикладом, Політковська (до речі, дівоче прізвище Мазепа, оскільки має українське коріння), які намагалися висвітлити ці події, просто фізично знищувалися. Здавалося б, зараз все по іншому. Здавалося б, весь світ у режимі реального часу бачить кожну розбомблену оселю, зруйновану будівлю, знищене місто. Але сьогодні знайшлося шість урядів (навмисно не кажу країн, оскільки там люди нічого не вирішують), які не підписали декларацію про створення реєстрів збитків України від бидлоарміі. Путлєрівськими дуполизами виявилися: Азербайджан, Вірменія, Боснія і Герцеговіна, Угорщина, Сербія і (увага!) Турція. Кожному бажаю бумерангу. Для початку, сподіваюся, що Ердоган програє у другому турі виборів. Занадто довго він балансує однією дупою на двох стільцях. Час котитися у аннали історії.
День чотириста п’ятдесятий
Знову тривога в Києві. Шахеди у напрямку до столиці. Не пам’ятаю вже коли була остання ніч без тривог. Кажуть, сам ботоксний наполягає на тому, щоб атаки на Київ були щоночі. Сподівається таким чином посіяти невдоволення у суспільстві, щоб ми почали вимагати мирних переговорів. Тобто, взимку без світла і тепла не почали, а зараз почнем. Ні, ну я не кажу, що дуже приємно бути невиспаною вже невідомо скільки днів поспіль, але най він засуне свої шахеди й іскандери собі глибоко у дупу. Висплюся, коли переможемо. І сни будуть найсолодшими.День чотириста п’ятдесятий. Знову тривога в Києві. Шахеди у напрямку до столиці. Не пам’ятаю вже коли була остання ніч без тривог. Кажуть, сам ботоксний наполягає на тому, щоб атаки на Київ були щоночі. Сподівається таким чином посіяти невдоволення у суспільстві, щоб ми почали вимагати мирних переговорів. Тобто, взимку без світла і тепла не почали, а зараз почнем. Ні, ну я не кажу, що дуже приємно бути невиспаною вже невідомо скільки днів поспіль, але най він засуне свої шахеди й іскандери собі глибоко у дупу. Висплюся, коли переможемо. І сни будуть найсолодшими.
День чотириста п’ятдесят перший
Сьогодні рівно рік як закінчилася героїчна оборона Маріуполя. Кілька тисяч незламних здалися у полон, щоб зберегти життя. Здалися у полон, розуміючи, яке пекло їх там очікує, але також розуміючи, що це шанс хоча б комусь лишитися живими. Частина захисників Маріуполя і Азовсталі вже повернулися додому, проте багато з них все ще знаходяться у лапах орків. Ми пам’ятаємо, молимось і віримо у повернення усіх наших героів додому. І я впевнена, що ті, від кого це залежить, роблять усе можливе і неможливе, щоб обміни полоненими відбувалися. Сподіваюся, що всі ті, хто став прикладом незламності у цій війні, незабаром повернуться на Батьківщину.
День чотириста п’ятдесят другий
F-16 таки з’являться в українському небі, про що вже відкрито заявляють усі наші союзники. Мало того, минулого тижня американці заявили, що українським пілотам знадобиться близько чотирьох місяців, щоб опанувати ці літаки. Нагадаю, раніше нам казали що для цього потрібно ну дуже, дуже багато часу. Здається, до світу починає доходити, що украінські військові вчаться надзвичайно швидко. Тому що не мають вибору. Тому що на кону життя їхніх рідних, батьків, дітей, коханих. Тому що не мають права на помилку. Тому що ті, хто захищає батьківщину, здатні на справжні дива.
День чотириста п’ятдесят третій
Якась жесть сьогодні в Бєлгородсткій народній республіці відбувається. Якісь диверсійні групи шось там роблять (мабуть, місцеві шахтарі повстали проти нелегітимної влади ботоксного - у нас на дамбасі саме так і було). Орки засуєтилися, почали ядерні боєприпаси зі складів на Бєлгорощині вивозити - з цими припасами як той дурень зі ступою носяться, бо ж як пугалка їхня місцевим шахтарям до рук потрапить, то не камільфо буде перед всім світом розповідати як їхні бази офігєнно охороняються. На доданок вертоліт гепнувся. Чи то підбили, чи то вже пілоти лише калічні полишалися, що самі себе мінусують. І вишенька на торті - прильот по будівлі фсб (фігасє у них шахтарі озброєні). Коротше, схоже час рехферендум у бнр проводити про самостійність і від’єднання від болотляндіі. Ми їх першими визнаєм і запропонуємо допомогу, принаймні в сто кілометровій буферній зоні.
День чотириста п’ятдесят четвертий
Спостерігаю другу добу за подіями у БНР і розумію, до чого призвели постійні заяви наших союзників, що вони надають зброю виключно при умові, що вона не буде застосована проти території бидлостану. Такі завіряння призвели до того, що орки просто повністю оголили свої кордони, відвели всі боєздатні війська і кинули їх проти украінських військових. І кожна подібна заява вимірюється конкретними цифрами у статистиці полеглих і поранених українців. Якби путлєр і ко розуміли, що їм щось загрожує, вони б прикривали, в першу чергу, свої дупи і свої кордони, тож наскільки легшою була б ситуація на наших фронтах. Як не дивно це зараз казати, але росіяни з Легіону свобідної расєі та інших расєйських антипутинських формувань зараз можуть дуже допомогти, відтягнувши якусь частину військ на себе. Цінна допомога напередодні контрнаступу.
День чотириста п’ятдесят п’ятий
Головний олєнєвод московіі заявив, що у бєлгородській народній республіці ліквідовано сімдесят украінських бійців. Добре, що є трофейна військова форма, яка, мабуть, ще від часів анексії українського Криму на складах лежала. Можна відзнімати своїх ряджених в усіх позах і з усіх ракурсів, типу «укропів всєх поубівалі». Каже, що «націоналістичні формування» були заблоковані й розгромлені. А я тут випадково на інтерв’ю сьогодні натрапила, яке давав один з тих, хто зараз знаходиться на території БНР. Ну, по-перше, він не українець. Ну і, по-друге, розповідав, як вони проходили кордон і заходили вглиб болотляндіі. То каже, що артою крили, авіацією теж намагалися. А ось хвальоних «підрозділів прикриття держкордону» в очі не бачили. Ні ментів, що завзято кийками лише проти мирних мешканців розмахують. Ні ефесбешників, які, мабуть, першими повтікали. Нікого немає. Згадалося, як ці дебіли захоплювати Київ з кийками їхали, мовляв, будуть невдоволених ними розганяти. Це після Майдану. Після Небесної Сотні. Це киян. Це українців. Кончені.
