Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День чотириста п’ятдесят шостий
Гарні новини сьогодні. Найголовніша - до України повернено сто шість військовополонених. Герої, що воювали у Бахмуті знову вдома, радію за кожного з них і за їхні сім’ї. Друга гарна новина - мінус ще дві СУшки. Принаймні, одна точно вже не злетить, а друга пошкоджена (сподіваюся, що сильно). Ну і ще один плюс у скарбничку наших морських дронів. Щонайменше один з них «поцілував» расєйське корито. Маю надію, що морські дрони ще покажуть себе і на виході з війни «чєрнаморскій флот расєі» стане просто саркастичним виразом на кшталт «другої армії світу».
День чотириста п’ятдесят сьомий
Чергова атака орків на Дніпро і, традиційно, цілями стали житлові квартали, зокрема лікарня і ветлікарня. Двоє загиблих, звичайних мирних мешканців, зниклі безвісти лікарі, обгорілі тварини. Це і є рузьке мир, принаймні той, який вони вирішили принести в Україну. Тому з величезним задоволенням спостерігаю воплі з Брянська «Как страшна! Каму малітца?». Воплі з Краснодару «Васєнька! Їді ка мнє, Васєнька». Хочу, щоб ці воплі лунали по всій болотляндіі. І що це за запитання «кому молитися»? Путєну молись, ви ж на нього двадцять років молилися, тож давайте «путєнпамагіприймімєри».
День чотириста п’ятдесят восьмий
Щось бульбаш геть зовсім поганенький став. А які заяви робив якихось півтора роки тому! Мовляв, війна продовжуватиметься якихось два-три дні, з ким там воювати в тій Україні. А тут на тобі, вдруге після візиту до ботоксного до лікарні потрапляє. А що сталося? Шось іде не за планом?
День чотириста п’ятдесят дев’ятий
Першими з Днем Києва нас привітали рашисти, запускаючи шахеди хвиля за хвилею впродовж всієї ночі. Вони так і не зрозуміли, що таке Киів і чому сьогодні йому вже понад півтори тисячи років. Колись я теж не відчувала Києва. Гарне місто, цікава архітектура, багата історія. Але чи мало таких міст по всьому світу? Проте, енергетика цього міста є неповторною. І проявляється вона саме у часи єднання людей, у часи, коли кияни зіштовхуються з труднощами і небезпекою. Вперше я відчула цю енергетику під час помаранчевої революції. Тоді Київ був збуджений, але вібрував у очікуванні змін, адже люди вперше масово вийшли обрати інший шлях. Шлях, який починав наше відродження від рабсєі. Вдруге енергетика Києва пронизувала всіх і кожного під час Революціі Гідності. Місто було настороженим і сполоханим, але нестримним у своїй боротьбі проти прорасєйських сил. Кожен був ніби пов’язаний невидимою стрічкою. Хлопці з дерев’яними щитами і звичайними шахтарськими касками, що йшли під кулі, дівчата у масках, що витягали поранених, бізнесмени, що привозили харчі, наманекюрені жінки, що вибирали своїми випещеними пальцями бруківку. Вони всі і були Києвом. Києвом, який розгризав нав’язані пути, що пов’язували його з мацковією. Двадцять четвертого лютого Київ був жорстким і готовим прийняти виклик, вже не сполоханим, а готовим прийняти удар всією своєю міццю і непорушністю. Це була фортеця, у якій не було страшно, навіть коли ми чули звуки расєянських гармат навколо. Київ став місцем сили і ця сила живила киян і піднімала їх на боротьбу. Сьогодні вночі Київ знову ранила расєянська зброя, як ранила вже не один раз. Спочатку расєйська імперія, якої вже немає. Потім радянський союз, якого вже немає. А тепер расєйська педерація, якої колись не буде, а Київ стоятиме спокійний і непорушний, і даруватиме свою силу не лише киянам, а й усім мешканцям єдиної суверенної України.
День чотириста шістдесятий
Я знаю, що для багатьох з тих, хто мене читає, сьогодні була нелегка ніч, тому що під атакою ворожих ракет опинилося моє рідне місто. Місто, де зараз мої батьки, мої родичі й друзі. Місто, у якому сьогодні лунали вибухи. Вдячна Богу, що всі живі і неушкоджені, адже не завжди так щастить. Я ніч за ніччю переживаю атаки ракет і шахедів на Київ, проте ніколи не почуваюся такою безпорадною, як тоді, коли небезпека загрожує моїм рідним, а я нічого не можу зробити. З кожним днем, з кожною новою хвилею атак на наші міста, я відчуваю все більше ненависті до бидлостанців. До кожного з них. Я хочу, щоб їх не було. А ви тримайтеся! Обіймаю всіх і кожного! Все буде Україна!
День чотириста шістдесят перший
Дзеркальна відповідь прилетіла сьогодні на мацкву. Можу помилятися у цифрах, але на слуху тридцять один дрон по Києву і тридцять два по столиці мордору. У нас, звичайно, наслідки гірші - є загибла і поранені, знову зруйновано квартири у багатоповерхівці. Проте, є парочка нюансів. По-перше, ми розуміємо, що на нас напала країна-агресорка і тому обстріли усіма видами зброї це наша реальність, яку ми мусимо сприймати, тому що це є частина нашої боротьби з ворогом. А як вони пояснюють необхідність сприймати обстріли як дійсність своїй бидломасі? По-друге, нам двадцять четвертого лютого минулого року пообіцяли, що війна буде важкою і довгою, але ми обов’язково переможемо, просто треба кожному працювати на перемогу. Їм у той самий день пообіцяли легку прогулянку до Києва десь дні три, парад на Хрещатику і що спєцапєрация їх не торкнеться. Соромлюся спитати, а дрони на мацкву з параду прилетіли? Ну і останнє, ми розуміємо, що кожен з нас весь час знаходиться у небезпеці, але ми закриваємо історично-важливе питання виживання української націі. Розуміємо і сприймаємо. А бидломаса на болотах лише зараз починає розуміти, що кожен з них зараз може опинитися не в тому місці і не у той час. Як там заявила роспропаганда? «Всє бєспілотнікі билі сбіти ілі аткланєни с траєкторіі двіженія». Погодужуємось. Оці всі потрапляння у житлові будинки - то відхилення від траєкторії через роботу расєянськоі ППО. А наші лупили виключно по військових об’єктах. Але, ось незадача, наступного разу хто там знає як та траєкторія відхилитися. Як колись пропагандони нам радили, «просто приберіть ППО з міст і всі будуть у безпеці». Ну, звісно, крім тих, кого ми захочемо дістати. Але хто там на рабсєє тих двохсото-трьохсотих рахує?
День чотириста шістдесят другий
Макрон знову розродився заявами. Мовляв, не дуже гарна ідея була видавати ордер на арешт путлєра, тому що з ним треба буде ще вести перемовини щодо миру. І у мене виникло кілька запитань. По-перше, в Україні РНБО ухвалило рішення про неможливість ведення переговорів з ботоксним. Що тут не зрозуміло? Чи Макрон досі вважає що переговори щодо закінчення війни будуть вести якісь інші країни замість України? А не забагато на себе він бере? Хочеш вести перемовини щодо миру, надсилай своїх військових, які проливатимуть кров у цій віні, ставай стороною конфлікту і тоді претендуй на право вирішувати щось. Ми, звичайно, вдячні за зброю й іншу підтримку, але ніхто не вирішуватиме долю українців окрім нас самих. А отже, ніхто не вирішуватиме долю українців з бункерним ушльопком. Він ніколи не матиме змоги впливати на наші долі. Інакше всі жертви були марними, адже саме цього він і добивався.
