Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День чотириста шістдесят третій
Пам’ятаю день захисту дітей, коли я була малою. Перший день літніх канікул, батьки обов’язково давали гроші і ми з подругами йшли до міського парку, де відкривав сезон парк атракціонів (якщо його можна було так назвати). Для нас це було свято відпочинку, розваг і морозива. Проте, насправді, за цим днем стоїть щось набагато глибше і важливіше - Женевська декларація про права дітей, а також заява ООН про те, що захист прав, життя і здоров’я дітей є одним з найпріоритетніших напрямків роботи організації. На дворі двадцять перше століття і купка гнилого лайна починає повномасштабну війну на території іншої держави. Наразі, лише згідно підтверджених даних (а багато чого зможе бути підтверджено лише після звільнення усіх тимчасово окупованих територій), понад дев’ятнадцять тисяч украінських дітей незаконно депортовані на територію московіі. Понад чотириста дітей отримали поранення різних ступенів тяжкості. Понад чотири тисячі дітей залишилися сиротами або напів сиротами. Понад чотириста вісімдесят дітей вбито кацапськими уродами (і це ще немає даних по окупованих територіях, тоді як у перехоплених розмовах орки говорять про те, що вони вбивають всіх, починаючи з 12-13 років). Остання відома жертва загинула сьогодні, у День захисту дітей, в Києві, в глибокому тилу. Це не випадкова жертва яка б перебувала на території військового об’єкту. Це дитина у житловому кварталі густонаселеного міста, де в кожному будинку є діти. І мета обстрілів ворога - залякати. Наші діти знають що таке звуки роботи ППО, що таке звук прильоту, що таке звук повітряної тривоги. Вони знають що таке спати у метро, підвалах, або ванних кімнатах. Вони знають що таке страх, паніка і безпорадність. Цьому навчила їх московія. Від цього не захистив їх світ. І зараз, коли я чую якісь там розповіді від європейських політиків, що не можна бити по цивільних об’єктах расєі, у мене просто розриває мозок. Ні, я вже не хочу чути про толерантність, невинність расєянських личинок і потребу залишатися людяними. Ми були людяними триста років, поки українців нищили. Прийшов час відплати. І так, я отримую задоволення, коли бачу білгородських, шебякінських та інших расєянських самок, які не знають куди тікати, щоб їхні діти «маглі спакойна жить і учітся». Сподіваюся, скоро вам нікуди буде тікати.
День чотириста шістдесят четвертий
Кажуть мордор виставляє на охорону своїх кордонів курсантів вищих військових навчальних закладів. Правильно, всяке м’ясо стане у нагоді. Потім можна поставити кадетів училищ на кшталт суворівського. Паралельно у загальних школах ввести військову підготовку і як кадети закінчаться - всіх від першого до одинадцятого класу на кордони. А там вже і садочок - не дарма ж їхні тупоголові батьки їм військову форму на дев’яте травня шили. Сподіваюся, батьки курсантів пишаються своїми виродками, як пишалися батьки двохсот дев’яти тисяч утилізованих.
День чотириста шістдесят п’ятий
Сьогодні вдалося поспати майже безперервним міцним сном (у перервах винна кицька, яка саме сьогодні вирішила погратися зі мною вночі). Організм був у шоці від такої невиданої розкоші - цілих сім годин! За підрахунками Форбс Україна, місячне недосипання кожного жителя Києва у травні становить до вісімдесяти чотирьох годин (це якщо не спати всю тривогу плюс ще годину після неї, тобто я саме той клієнт). Сьогодні, судячи з усього, поповнюватиму статистику за червень, адже на болотах до місця пусків прямують шість носіїв ракет. Знову молюся на наше ППО, щоб нас захистили, а також всім Богам, щоб хоч одне з тих повітряних корит сьогодні впало. Бажано комусь на голову, щоб відчули, що війна їх теж стосується.
День чотириста шістдесят шостий
Ролик, що його оприлюднив генштаб сьогодні, закликає дотримуватися інформаційної тиші, адже плани люблять тишу. Своєрідне попередження, що контрнаступ таки відбудеться, але не факт, що ми одразу про нього дізнаємось. Я готова дізнатися про нього пост-фактом, коли нам оголосять низку звільнених міст, аби це допомогло нам понести як найменші втрати. Тримаю кулачки за наших воїнів, коли б і де б вони не починали.
День чотириста шістдесят сьомий
У нас було цілі дві розкішні ночі без тривог. Дві довгі ночі, які ми могли поспати. Але хорошого по малу і за вікном знову виє сирена. Єдине, що зігріває душу, - це те, що десь на білгородщині вони теж сидять по підвалах. І, якщо ми кожного дня ближче до завершення війни, то для них громадянська війна і хаос лише починаються.
День чотириста шістдесят восьмий
Вісімнадцятого серпня сорок першого року мацковське командування радянських військ вирішує підірвати греблю ДніпроГЕСу. Оприлюднений багато років потому наказ говорив про те, що підрив має бути організований так, щоб гітлерівські війська втратили якомога більше техніки і живої сили. Звичайно ж, ніхто не зважав, що нижче за течією були тисячі людей, які готувалися до евакуації, а також радянські війска, що відступали. Ніхто не знає точної кількості жертв, проте у більшості джерел йдеться про близько три тисячі жертв, яких змило хвилею і яких ніхто не намагався спасати. Сьогодні рашисти вирішили повторити подвиг своїх попередників і підірвали Каховську ГЕС. Наразі, слава богу, жертв не виявлено - евакуація триває з перших хвилин катастрофи. Евакуації підлягає близько сорока тисяч людей, більшість з яких втратять все, що нажили протягом всього свого життя. Сьогодні в Новокаховському зоопарку загинуло триста тварин. У них не було шансів врятуватися від води, що наступала. Скільки ще тисяч тварин загине на затоплених територіях? Скільки вже засіяних полів знищить вода і скільки мільйонів людей у світі не отримає життєво важливого зерна? Скільки територій України перетворяться на пустелю? «Сакральний» Крим залишився без води на найближчі 10-15 років. Він повільно перетворюватиметься на солончаки. Це і є рузьке мир - гнилота, що несе за собою смерть і знищення всього живого. Головне, що «мамині стратеги», що розробляли цей «геніальний» план, ні на йоту не завадили українському контрнаступу, тому що наш генштаб знав про можливість підриву і говорив про нього ще з осені. Сказочні довбодятли, які здатні лише знищити і лише потім подумати про мету цього знищення. Ненавиджу. Хочу бачити весь бидлостан залитим водою. По самі вінця.
День чотириста шістдесят дев’ятий
Ця війна виявила найбезкорисніші організації по всьому світі. Такі собі грантожери, або поглиначі грошей платників податків, які, насправді, є абсолютними кастратами, нездатними ні на що, від слова зовсім. ОБСЄ, у якого з чотирнадцятого року все було не однозначно. Amnesty International, які посміли прирівняти у своїй доповіді ЗСУ і армію недорозвинутих, що знущається над Україною. Червоний хрест, який виявився не те що нездатним захистити украінських військовополонених, але й отримати доступ до підірваної в’язниці в Оленівці. ООН, що святкували день расєйськоі мови, коли ці гниди влаштували найбільшу техногенну катастрофу на території України. Всілякі там грінпіси, які влаштовують такі пафосні акції по спасінню незрозуміло чого незрозуміло від кого і засунули свої язики собі в одне місце і хоч би слово, хоч би заяву, хоч би якусь акцію, щоб висловити обурення тим, що ціла екосистема руйнується в Україні руками навіжених довбодятлів, які тупо вбили тисячі тварин і риб. Всі ці організації тупо жеруть бабло, а в даному конкретному випадку, не сумніваюся, що жеруть бабло з кривавих рук путлєра. Так само, як ті покидьки, які почали вкидати ідеї про те, що Каховську ГЕС підірвали украінці. Украінці, які вже самі не знають і не розуміють з яких ресурсів все ще вистачає сил допомагати біженцям, спасати тварин, евакуйовувати потерпілих під обстрілами. Звичайно ж, нам ще цього не вистачало для повного щастя, бо якось приїлися ті обстріли, катування і ґвалтування. Дайош нову развлєкуху! Світ моральних уродів.
