Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День чотириста сімдесят сьомий
Європарламент розійшовся не по дитячому і прийняв резолюцію із закликом прийняти Україну до НАТО після нашої перемоги. Згодом побачимо чи працюють резолюції Європарламенту. Хоча, для нас, на жаль, альтернатив немає. Або ми у НАТО або через кілька років буде повторення. Важливо щоб і у НАТО це розуміли, тому що їхні рожеві носороги вже вилізли нам боком.
День чотириста сімдесят восьмий
Представники країн Африки відвідали сьогодні Україну. Ще одні ходоки з черговим мирним планом. Кажуть, що погано їм від цієї війни. Ціни на зерно і на добрива збільшились - не порядок. Тому треба просто негайно припиняти війну. Різко деескалацію провести і сісти за стіл переговорів. З орками домовлятися. Мабуть про те, щоб нам ще кілька тисяч гектарів сільськогосподарських земель не затоплювали. Або щоб не вивозили награбовані сільськогосподарські продукти з окупованих територій. А те, що безпосередньо під час візиту цієї великоповажної делігаціі Київ калібрами і кинджалами обстріляли - то не біда. В кожного свої традиції. Вони сумній лошаді бусіки на шию, бидлостанці їм ракети на голову. Головне, що делегати вибухів не чули. Фігня, що не чули завдяки нашим ППО. Поки по макитрі не прилетіло, не рахується. Раніше думати треба було. Коли дев’ять років тому украінці шукали правди по світу після анексії територій. А зараз пожинайте плоди всі. Виявилося, що не така вже та Україна й незначна, щоб на неї не зважати.
День чотириста сімдесят дев’ятий
Вуса пєскова сьогодні заявили, що завдання демілітаризації в Україні вже багато в чому виконано. Логіка така: сьогодні Україна все менше використовує своєї зброї і все більше - західної зброї. Можна продовжити логічний ряд: завдання з расєйською мовою також вирішено - все менше українців говорять расєйською і все більше - українською. Вирішено також питання приєднання тих, хто хоче, до расісі - чим далі, тим менше хочуть. Коротше, давайте вже, заявляйте своїй бидломасі, що ви вже всіх перемогли, НАТО б’ється в агонії останніх днів свого існування, Украіна вже поділена між всіма європейськими країнами і що ви ще там своїм люмпенам наобіцяли. І вже забирайте своїх уродів з наших земель. Ідіть вже проблеми бнр вирішуйте.
День чотириста вісімдесятий
Майже два тижні расєйська пропаганда розповідала з у їх прасок, що чи то вони ліквідували Залужного, чи то Зеленський ліквідував Залужного, чи то інопланетяни ліквідували Залужного. Тепер нова версія, при чому висказана самим ботоксним. Каже Залужний «заграніцей» і щоб у нього щось запитати «нужна виучіть інастранний язик». Ну нарешті до бункерного почало доходити, що Украіна для них - то закордон. Ну і, звичайно, українську ще доведеться вивчити.
День чотириста вісімдесят перший
Расєя не дає місії ООН доступу до лівобережної Херсощини, тому що вони «не можуть надати гарантій безпеки». І що ООН? Звичайно ж, будуть чекати поки це стане безпечно. Цікаво, скільки з тих, хто чекали допомоги на дахах своїх будинків, мали шанси дожити хоча б до сьогодняшнього дня? Куди ж поспішати, правильно? Почекайте, поки вода спаде, поки расєяни повиловлюють небіжчиків у воді, щоб, не дай бог, ніхто не побачив усіх масштабів трагедії. Потім вам нададуть доступ, поїдете, подивитеся, послухаєте казочки про те, як вони «всєх спаслі». Якийсь сюр просто. Цікаво, своїм людям після стихійного лиха, скажімо, країни ООН теж через місяць допомагати починають?
День чотириста вісімдесят другий
Сьогодні помітила прогрес. Почалася гроза, а до мене це дійшло лише після того, як вона вже закінчилася. Тобто, я жодного разу не здригнулася від гуркоту грому. Минулого року моя реакція була зовсім іншою - прискорене серцебиття, постійно прислухалася чи то дійсно грім гримить. Висновок один: моя віра в наші ППО працює краще за будь-які заспокійливі. А після сьогоднішньої ночі, коли на підступах до Києва було збито близько двадцяти шахедів, а загалом по Україні - тридцять два з тридцяти п’яти, грім - то вже і не тригер. Колись ми знову почнемо насолоджуватися звуками дощу, яскравими блискавками і гуркотом грому. Колись наша нервова система прийде у норму. А зараз потрібно працювати на перемогу, тому що лише вона наблизить це колись.
День чотириста вісімдесят третій
Латвійський уряд ухвалив рішення передати всі свої вертольоти збройним силам України. Маленькі країни Балтії роблять для України стільки, що мені навіть важко уявити як і коли ми зможемо їм віддячити. Я, звичайно, розумію, що наші воїни стоять залізним щитом між цими країнами і навіженою расєю, але це не відміняє моєї вдячності за підтримку.
