Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 18 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День шістсот третій
Сьогодні, нарешті, зробили такий малееесенький крочечок до заборони ефесбешноі церкви на території України. Прийняли закон про заборону в Україні діяльності релігійних організацій, що пов’язані з бидлостаном. Звичайно ж, ані слова в тому документі про упц, але хоч шось. А як тих упирів, типу бойка, там вивертало. Як же ж вони дупи рвали, щоб захистити ефесбешників у рясах. Двісті шістдесят сім голосів за. Тепер почнеться доооовга тяганина, щоб упц під це підтягнути. Як з Києво-Печерською лаврою. Все йдуть звідти муділи з каділами, та все ніяк не вийдуть. Так і тут буде. Проте, все ж малесенький крочечок краще, ніж довге стояння на місці.
День шістсот четвертий
Дуже цікаву заяву зробив сьогодні міністр закордонних справ Туреччини. Мовляв, візит Байдена в Ізраіль рівносильний схваленню руйнувань сектору Газа. А він, цікаво, не хоче проаналізувати візити ердогана до рашки? Те, що він туди-сюди шастає, з путлєром лобизається, це не схвалення руйнувань в Україні? Вбивства українців? Викрадення украінських дітей? Депортації українців з захоплених територій? Чи у них такі висновки працюють лише по відношенню до Ізраїлю?
День шістсот п‘ятий
Сміттєзвалища. Расєянє вирішили влаштувати на тимчасово окупованих територіях України сміттєзвалища, до яких планують звозити сміття з прикордонних областей болотляндіі. Тобто, спочатку вони засрали свою територію, а тепер планують засмічувати наші території. Сподіваюся, що після перемоги Україна виділить пару десятків гелікоптерів, щоб зібрати все, що ці тварі тут залишать, і тупо поскидають їм це все на голови. Було б добре все те саме зробити і з їхніми мінами і снарядами.
День шістсот шостий
Сьогодні болить Харківщина. Мразоти нанесли ракетного удару по терміналу Нової пошти. Вони ж так мріяли, що наше життя зупиниться. Що ми помремо тут без електрики, без опалення, без води, без елементарного сервісу. Саме тому величезну ненависть у них викликають ті, хто, попри все, продовжують обслуговувати людей, надають якісний сервіс, ремонтують пошкодження, не дають Україні «скатіться в срєднєвєков‘є», про що вони так мріяли. Шістнадцять поранених і шість загиблих. Загиблим було від двадцяти одного до тридцяти одного року. Ще все життя попереду, якби не рашисти. Співчуття сім‘ям, що втратили рідних. Швидкого одужання усім пораненим. Смерті рашистам, до одного.
День шістсот сьомий
Третю ніч поспіль шахедні атаки. Наразі драндулети пролітають Вінничину, значить скоро будуть у нас. Щоночі вий сирен і звуки ППО, що відпрацьовують по цілях. Ніяк не дасть наш аеродром спокою оркам. За їхніми звітами, він вже десять разів знищений без шансів на відновлення, тож не зрозуміло, чого атакують, в такому випадку. Як би я хотіла, щоб рабсєянє жили в таких самих умовах: щоночі просинатися від сирен і вибухів. Дай Боже, колись так і буде.
День шістсот восьмий
Подейкують, у Севастополі трапилася бавовна. Навіть дві. При чому, вибухи було чутно за тридцять кілометрів від Севастополя. Дуже сподіваюся на цікавенькі деталі завтра. Влаштує абсолютно все - хоч кораблі, хоч літаки, хоч гелікоптери, хоч смажені орки. Дуже вже хочеться гарних новин.
День шістсот дев’ятий
В Україні досі є ті, хто вважає, що війна - це десь далеко на сході. Є ті, хто впевнений, що у їхнє місто чи селище вже точно не прилетить, тому можна спокійно жити так, ніби нічого не відбувається, не встановлювати додатки, що сповіщають про загрози ударів, та ігнорувати вий сирен за вікном. Ми майже не спимо чотири ночі поспіль. Не спимо, тому що сюди прилітало, тому що люди привчені слідкувати й реагувати на небезпеку. Сьогодні у Славуті дев’ятнадцять людей поранено, хоча тривога пролунала превентивно. Проте, люди звикли, що саме туди зазвичай не прилітає. Все буває вперше. В когось це вперше було ще двадцять четвертого лютого, в когось воно ще не наступило. Але важливо запам’ятати: в Україні зараз немає безпечних місць. Тому що у нашого ворога немає жодних сентиментів з приводу того, хто і що може постраждати. Тому що ППО не обирає куди впадуть уламки. Тому що вибухова хвиля теж страшна за своєю руйнівною силою. Просто пам’ятайте про це. І реагуйте - це може врятувати ваше життя і здоров’я.
