Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День шістсот тридцять восьмий
На тимчасово окупованій Херсонщині окупанти зносять пам‘ятники жертвам Голодомору. Нащадки тих, хто мільйонами вбивав українців, бажають, щоб про жертв не лишалося навіть пам‘яті. В той же час знаходяться українці, які дискутують щодо знесення пам’ятників расєянським живодерам, які займалися знищенням українців, а також насаджувалися як «культурні діячі» замість замордованих українських талантів. Рабсєянє стирають пам’ять про жертв, ми намагаємось зберегти пам’ять про катів. Можливо, варто бути більш радикальними до всього расєйського?
День шістсот тридцять дев‘ятий
Подейкують, рабсєянє хочуть під керченською протокою тонель побудувати. Не самі звісно, китайців найняти хочуть, бо, якщо самі, то там хіба що великий акваріум вийде. Я думаю, то вони шляхи виводу своїх військ готують, щоб потім не вплав до рабсєянських берегів добиралися. А загалом дуже зручна штука - запустити їх туди і підірвати к чортам всіх разом, щоб без шансів на спасіння.
День шістсот сороковий
Сьогодні вшановуємо День пам’яті жертв Голодомору. І хоча найбільше люди пам’ятають Голодомор 1932-1933 років, насправді московити влаштовували на території України голодомори ще у 1921 та 1946 роках. І хотіли влаштувати у 2022 - сподіваюся, що плєшивий відповідатиме за це перед МКС. Знаю, що багато з моїх знайомих запалювали сьогодні свічку в знак вшанування. Дехто ще вважає, що це непотрібно. Але це можливість передавати пам’ять про «брацкий народ» нашим дітям і онукам. Щоб у всіх наступних поколінь формувалася пам’ять штучно організованого голоду - геноциду українського народу. Щоб прийдешні покоління завжди пам’ятали: на болотах живе ворог. І або ми його або він нас - іншого не дано.
День шістсот сорок перший
У холодний майже зимовий день з хуртовинами і вітром, що збиває з ніг, після двох недоспаних шахедних ночей найкраще мене зігрів яскравий вогник на челябінському трахторному заводі, що виробляВ (сподіваюся, навічно в минулому) двигуни на орківські танки. Бажаю всім нам побільше радісних і яскравих вогників на території бидлостану, таких, щоб тепло аж сюди доходило.
День шістсот сорок другий
Кажуть, потрібно шукати щось позитивне у всьому, навіть дуже неприємному. Сьогодні знайшла позитивне у тій негоді, що вирує в Україні. Накрило Крим. При чому не просто накрило, а з руйнуваннями усіх типу ремонтів, які вони там понароблювали, позносило рабсєянські курорти-кафешки, а найголовніше - знесло усі фортифікаційні споруди, які орки так довго будували вздовж узбережжя українського Криму. По-ходу, у нас в союзниках сама природа, що очищується від непотребу на півострові. Готує плацдарм для ЗСУ.
День шістсот сорок третій
Те, що ОБСЄ здатна знайти ще одне дно на самому дні, щоб вчерговий раз його пробити - це вже ні для кого не секрет. Черговий прорив - запросити сумну кобилу на своє засідання. Всі рабсєянські праски вже вєщають про велику перемогу: Болгарія відкриє свій повітряний простір для літака кобили. Оце так достіженіє! Поїде не лісапетом, ні на родичі якомусь верхи, аж цілим літаком. Зрозуміло, що Україна відмовилася брати участь у тому цирку уродів. Окремий респект країнам Балтії, які також відмовилися знаходитися в одному приміщенні з воєнним злочинцем. Цікаво, як щодо інших країн? Ще лишилися ті, хто себе поважає?
День шістсот сорок четвертий
Знову лунає тривога - московити не полишають спроб і атакують Україну шахедами щоночі. Сьогодні на болота знову прилетів рейс з Ірану, тож спокою чекати не доводиться. Як завжди, віримо у наших котиків з ППО і не забуваємо робити все від нас залежне, щоб наблизити перемогу.
