Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День шістсот сімдесят третій
Кім чен ин наказав нарощувати темпи виробництва зброї й готуватися до війни. Командувач армії Нідерландів закликав готуватися до можливої війни. У Польші заявляють, що у них є не більше п’яти років, щоб підготуватися до війни. В Німеччині наголошують про необхідність готуватися до війни. Але коли йдеться про допомогу Україні, яка може це все зупинити, то починаються політичні ігри й перемагають політичні проститутки. Мене дивує цей світ.
День шістсот сімдесят четвертий
Рівно рік тому рабсєя влаштувала масований обстріл України, запустивши по нас шістдесят дев‘ять ракет. Через рік, сьогодні зранку, на Україну полетіло сто двадцять дві ракети і тридцять шість безпілотників. Це наймасованіший обстріл України від початку повномасштабного вторгнення. Але й цього їм було мало, тож вдень вони продовжили обстріли Сміли, а зараз обстрілюють Херсон і атакують шахедами мій рідний Старокостянтинів. Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Львів, Запоріжжя, Конотоп, Сміла - по всій Україні сьогодні загиблі й поранені. У дні, коли весь світ радіє й святкує різдвяні й новорічні свята, в Україні ми продовжуємо втрачати людей. Співчуття сім‘ям загиблих. Швидкого одужання пораненим.
День шістсот сімдесят п‘ятий
Харків, Херсон, Одеса відчувають сьогодні помсту орків за бєлгород. На жаль, у скажених сусідів відсутня опція аналізу причинно наслідкових зв‘язків. Для них по бєлгороду прилетіло не через те, що ботоксний карлик напав на суверенну Україну і вже майже два роки обстрілює її, а тому що потрібно ненавидіти українців і продовжувати їх вбивати. Я не можу радіти відео з бєлгорода. Пробачте, але в мене не викликають захоплення крики дітей. Я все ще всіх їх ненавиджу, але насамперед асоціюю це з нашими дітьми, з їхнім жахом та їхніми криками. По правильному цього не має бути взагалі. Ніде, ні з ким. Але по совісті вони мають відчути війну на своїх територіях, оскільки те, що вони роблять з нами, не може лишатися безнаказаним. У них є можливість це зупинити, бракує лише бажання. У нас же опція одна - продовжувати битися за своє існування.
День шістсот сімдесят шостий
Добігає кінця двадцять третій рік. Ще триста шістдесят п‘ять днів героїчної боротьби українців з мишебратською навалою. Рік сліз і болю, втрат, суму, розпачу, але й надії на краще майбутнє, адже без отсосіі воно в нас однозначно краще, аніж з ними. Попереду однозначно важка ніч, ну і, звичайно ж, важкий рік. Але маємо продовжувати боротися, допомагати армії, донатити, робити все, аби перемогти. А новорічне бажання на всіх одне - нехай новий рік принесе перемогу і мир. Усіх з прийдешнім! Нехай він буде кращим за цей.
День шістсот сімдесят сьомий
В новорічну ніч ворог запустив по Україні дев‘яносто шахедів. Тривога тривала чотирнадцять годин. В Одесі загинув п‘ятнадцятирічний підліток. В Старокостянтинові поранено сімнадцятирічну дівчинку - пошкоджено грудний відділ хребта. За сьогоднішній день є загиблі на Сумщині та в Авдіївці. І це я лише про цивільних. Крім того, в Києві сьогодні оголошено жалобу за загиблими під час останньої ракетної атаки - на цей момент знайдено двадцять дев‘ять тіл. Так і вступаємо в новий рік. Колись казали «з новим щастям». Зараз язик не повернеться так сказати. З старими сусідами нового щастя нам не бачити. Значить треба їх знищувати.
День шістсот сімдесят восьмий
Чергова масована атака на Київ та Харків. Ворог випустив девяносто дев’ять ракет, з яких десять кинджалів, і тридцять п‘ять шахедів. П‘ять загиблих і сто двадцять дев‘ять поранених. Хоча, дев‘яносто дев‘ять - це кількість ракет, що долетіли до України. Одна впала на території воронєжской губернії. Кажуть, там одинадцять загиблих, з яких троє дітей, понад двадцять поранених. Що ж, нехай карма діє хоча б так. А, ну і бєлгород сьогодні теж, подейкують, своє отримав. Нехай кожна випущена по нас ракета повернеться до них в десятикратному розмірі.
День шістсот сімдесят дев‘ятий
Перша насправді чудова новина від початку цього року. Додому повернули двісті тридцять одну людину з расєянського полону. Чоловіки й жінки, що пройшли пекло, сьогодні, нарешті, на своїй землі. Коли почула від них вигук «Україна понад усе», просто розплакалася. Нашу волю й любов до своєї країни не здатні зламати жодні тюрми й тортури. Радію за кожного з них і за їхні сім’ї.
