Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День шістсот вісімдесят сьомий
Не знаю чи відпочинок на зимових канікулах так позитивно вплинув на наших партнерів, але голоси, що почали звучати в цьому році, є більш кардинально налаштованими, особливо якщо порівнювати з бурмотінням наприкінці двадцять третього. Так, республіканці Палати представників США закликають посилити допомогу Україні й дорікають Байдену за нерішучість. Вони переконані, що Україні потрібно надати найбільш далекобійний варіант атакамс дальністю 300 кілометрів, літаки F-16, а також достатню кількість касетних боєприпасів, артилерії, засобів ППО та бронетехніки. Водночас президент Естонії заявив, що не повинно бути жодних обмежень на зброю, що передається Україні, адже необхідно знищувати військові об‘єкти на території агресора. Маю надію, що хоч в цьому році адекватні голоси будуть почуті, а відповідні рішення прийняті.
День шістсот вісімдесят восьмий
Коли переглядала кадри з Ємену, у мене виникло два питання. Перше: чи дійшло сьогодні до рабзіян, що якби їхнє ботоксне чмо справді воювало з НАТО, то 24 лютого на рабзеі було б те саме, що сьогодні в Ємені, й що за лічені хвилини на болотах стало б близько мільйона вдів? Друге: чи розуміють наші гаранти Будапеського Меморандуму, що якби вони отак вдарили по рабзеі в чотирнадцятому році, коли карлик анексував Крим, то всього того триндєца, який коїться сьогодні в світі, просто б не було? Але ж де там сотні тисяч життів українців у порівнянні з кількома танкерами в червоному морі, еге ж?
День шістсот вісімдесят дев‘ятий
Сорок ракет випустили орки сьогодні по Україні. Поки на вулиці стоять морози, ці потвори не полишать спроб «заморозити» Україну. Але бумеранг таки існує і до акції «заморозь рабсєянина» окрім мацковіі, бєлгородськоі народної республіки і єкатеринбургу, приєдналися ще й мешканці ростова. Як на мене, чудовий флешмоб.
День шістсот дев‘яностий
Я дуже хочу, щоб другий літак зі збитих сьогодні не долетів до аеродрому. Просто хочу, щоб вони обидва згинули. Разом з екіпажами.
День шістсот дев‘яносто перший
Сьогодні іран наніс удари по військовій базі та консульству США в Іраку. А можна, будь ласочка, по них як по Ємену? А ще краще, як Ізраїль по ХАМАСУ? Так, щоб від військових заводів і складів нічого не залишилось. Нам так потрібно обезкровити расєю і як би допомогло припинення поставок зброї з ірану. Ну не допомагають ті санкції. Не даєте нам томагавки, то влупіть самі. Такий привід пропадає.
День шістсот дев‘яносто другий
Рабсєянє продовжують наполягати, що А-50 був збитий дружнім вогнем мозкальського ППО. Щоб відкрито називати своїх військових тпуголовими рукожопими ідіотами, має бути якась вагома причина. Наприклад, реально соромно відгребсти так від України одразу ж після втрати вже підводного крейсера новочеркаськ. Або ж пілоти недоарміі здатні пускати ракети по Україні лише з каспійського басейну, а залітати у повітряний простір України, нехай навіть над тимчасово окупованими територіями, вже капєц як страшно, через що недолугі намагаються переконати, що окрім френдлі файєр пілотам-оркам тут нічого не загрожує. Таке собі підбадьорення, чесно кажучи.
День шістсот дев‘яносто третій
На рабсєі заворушення. Першими не витримали башкири. Мабуть, почали здогадуватися, що в Україні ботоксний намагається знищити не лише українців, але й нацменшини самого бидлостану. А може ще не почали, але вже нема сили жити як скотина безправна. Але ж раби навіть розлючені лишаються рабами. В той час як їх мєнти лубцювали кийками, вони жбурляли в них шапками, рукавичками і сніжками. Не коктейлями молотова. Не саморобними гранатами, начиненими гвоздями. Не навіть бруківкою. Єстєсссно, мєнти пабєділі. Хотілося б мені бачити рабзєянських ментів, якби їм влаштували Майдан чотирнадцятого, але ж не судилося рабсєянам вміти за себе постояти.
