Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сімсот перший
Чергова геополітична перемога плєшивого - ратифікація Туреччиною вступу Швеції в НАТО. В Брюсселі ж розпочали процес перевірки відповідності українського законодавства нормам ЄС, тобто закладається фундамент для переговорів щодо вступу України до Європекйського Союзу. «Путєн всєх пєрєіграл» наразі, здається, стосується тільки Непалу, який вимагає компенсацій за знищених в Україні найманців, яких за відкритими даними налічується вже дванадцять жмурів. Ага, чекайте. За кожного по пачці пельменів пришлють.
День сімсот другий
Вечір п‘ятниці, тож попереду вихідні. Вже багато тижнів поспіль притрушені кожного суботнього ранку або пускають шахеди, або обстрілюють ракетами, або піднімають свої довбані міги. Все, що завгодно, аби спаскудити ранок, коли більшість людей прагнуть відпочити від робочого тижня. Типу, психологічний тиск. Ось тільки окрім матів на свою адресу нічого не добиваються. Подивимось, що буде завтра. А поки що, по можливості, спокійної всім ночі.
День сімсот четвертий
Друзі-філологи, потрібна допомога, бо не дуже я сильна в дипломатичній мові. От, якщо люди зізнаються, що вони геї - то камінг-аут. А як назвати те, коли люди зізнаються, що вони піда*аси? Щоб було зрозуміліше: лідер Угорської ультраправої партії заявив, що, якщо Україна впаде, то вони вимагатимуть собі Закарпаття, а лідер однієї з румунських партій заявив, що вони готові відмовитися від членства в НАТО, якщо їм віддадуть Північну Буковину, Південну Бесарабію, район Герци і (також) Закарпаття. От я сиджу і думаю як цей процес виходу підара*ів в світ назвати. До речі, той процес який вони отримають у відповідь, має гарну англійську назву blowjob.
День сімсот п’ятий
Тоді як всі авторитарні держави об‘єдналися і шкірять зуби на весь білий світ, США сидять і думають як відповісти на вбивство трьох військових у Йорданії. Викажіть їм стурбованість. Глибоку. А потім санкції на членів родин когось-там накладіть. І то не на всіх. І так, щоб їх можна було обійти з легкістю. А потім сядьте за стіл переговорів. Наприклад, віддайте Хуситам Аляску. Ну, за вашою ж логікою, це має допомогти. Головне, щоб Хусити могли сказати своє слово, були почуті й зберегли обличчя. Я оце думаю, що ж призвело демократію як таку в таку глибоку яму (знаю, що проситься інше слово)? На якому Обамі Америка звернула не туди, переходячи до Трампа, і ось знов, судячи з усього, до Трампа? Де Франкліни, Вашингтони, Рузвельти чи хоча б Рейгани? Та зберіть ви вже ті яйця в кулак і розваліть в тому Ірані пару-трійку заводів з виробництва зброї. І вас почнуть поважати і нам мацковських вошей легше давити стане.
День сімсот шостий
Подейкують, нам мають прийти подаруночки від компанії Boeing. Новесенькі високоточні бомби великоі дальності, прям з пилу-жару, адже навіть США не мають їх на своєму озброєнні. Чудова нагода перевірити, як вони покажуть себе у реальних справах, бажано дійсно серйозних і непростих. Наприклад, може прилетіти по кримському мосту, або ще по якомусь кораблю чорноморського недофлоту, або на якомусь аеродромі накрити щось цікавеньке. Коротше, маса можливостей, скоріше б вже підвезли.
День сімсот сьомий
Двісті сім украінських бійці повернулися сьогодні з мацковського полону. Двісті сім родин зітхнули з полегшенням, адже немає нічого гіршого, аніж невизначеність, коли таій син, брат, чоловік знаходиться десь там, в лапах орків, і невідомо, що вони можуть йому заподіяти. Швидкої реабілітації всім, хто повернувся. Сподіваюся, тих, кого повернули ми, фсбешники затягають по своїх катівнях.
