Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїи думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сімсот двадцять девʼятий
Сьогодні кілька країн оголосили про пакети нової допомоги Україні. Скоро річниця (чи правильніше роковини?) вторгнення ерефіі, тож допомога трохи жвавіше надходить. Але США мовчать і рашисти все більше підіймають голову. На фронті пекло. В країнах-союзниках організовуються антиукраінські мітинги. Почалися якісь непорозуміння у Придністровʼї. Рабсєянє відчувають слабкість і розхитують ситуацію з усіх можливих боків. Так буде, поки вони не побачать сильних рішень і дій. Скільки ще трампісти гратимуть у свої політичні ігри?
День сімсот тридцятий
У рабзєян сьогодні свято, день захисника вітчизни. А як ми знаємо, хороше свято у рабзєян це коли баян порвали. Ну, ЗСУ разом з ГУР їм баян сьогодні й порвали, щоб був ще один привід для гордості за свою армію. Мінус ще один а-50. І того, лишилося їх у болотних шість штук. А ще й мінус екіпаж. Бажаю недоарміі до самого їхнього розпаду отримувати такі подарунки на кожне свято, та й що там вже, і без поводу нехай отримують, ми не жадібні.
День сімсот тридцять перший
Ну що ж. Третій рік триденної війни. Памʼятаєте, на рабзєє збиралися ввести нове свято «день вторгнення в Україну»? Першими вирішили святкувати у Ліпецьку. Чудове файєр-шоу на металургійному комбінаті створило мешканцям міста незабутню атмосферу спеціальнай ваєннай апєрациі. Два роки тому так вибухало в моєму рідному Старконі, у Києві, де ми з дочкою мирно спали, і у всіх більш-менш великих містах України. Думаю, вибухи по всій рабзєі, будуть чесною відплатою за все, що пережили українці за цих два роки. Маю надію, з розвитком української зброї рбзєя перетвориться на пекло. Ну а зброю наших союзників ми використовуватимемо виключно на тимчасово окупованих територіях, щоб земля горіла під ногами окупантів.
День сімсот тридцять другий
Джонсон каже, що не має песимістичних настроїв щодо ймовірної перемоги трампа на виборах. Каже, що жоден президент США не дозволить путлєру виграти війну в Україні. Воно то може й так, але проблема в тому, що перемога для України і перемога для Трампа, скоріше всього, є зовсім різними перемогами. Для Трампа перемога - скінчити війну, нехай і ціною частини українських територій. Для нас - повернути всі свої землі, своїх людей, отримати репарації й засудити всіх воєнних злочинців ерефіі. Тож оптимізму пана Джонсона в цьому випадку, на жаль, не поділяю.
День сімсот тридцять третій
Сьогодні, я так розумію, соплі в кулак намотує Молдова. Шахеди летять крізь всю країну, а звідти ані звуку. Завтра будуть розповідати, що не все так однозначно? А післязавтра своїми будівлями будуть ракети ловити? Головне, щоб у війну їх не втягнули, як Шольц каже. Най вже ті безпілотники літають, то такоє. А раптом кому на голову в тій Молдові впаде, то можна розсказати, що це все випадково залетіло.
День сімсот тридцять четвертий
Ще мінус дві сушки за сьогоднішній день. Маю надію, що разом з екіпажами. Хоча рабсєя ще здатна виробляти літаки по кілька штук на рік, виробляти пілотів такими темпами не вийде. Хотілося б, щоб за штурвали рабсєянських літаків поскоріше повсідалися ті, хто не має ані належного тренування, ані належних знань. Тоді ми все частіше бачитимемо новини про сходження боєприпасів над рабзєянськими містами, а також про те, що їхні літаки отріцатєльно взлєтают. Чим більше вузьких спеціалістів знищується, тим краще.
День сімсот тридцять пʼятий
Мабуть, вперше за весь час повномасштабного вторгнення почула щось розумне від Юлії Навальної. По-перше, вона (нарешті) згадала війну в Україні у своїй промові. По-друге, вона закликала лідерів держав зрозуміти, що путлєр не політик, рівний політикам світового рівня, а звичайний злочинець, і боротьба з ним і його наближеними має бути такою, як зі злочинною організацією. Дипломатичні шлях зі злочинцями не працюють. Вони розуміють лише мову сили і заслуговують лише на вироки за свої діяння.
