Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїи думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День сімсот сорок третій
Валерій Залужний стане послом України у Великій Британії. Людина з потужним воєнним бекграундом, з освітою у сфері міжнародних відносин, з іменем, яке відоме наразі у всьому світі. Людина, яка є справжнім патріотом своєї країни, здатна приймати швидкі рішення і мислити креативно у найскладніших ситуаціях. Упевнена, що він ще багато чого корисного зробить для країни і, як і попередні роки, працюватиме на нашу перемогу. В одному з телеграм каналів сьогодні на повному серйозі спостерігала голосування чи потрібно Залужному їхати в Великобританію, чи його потрібно лишити в Україні. Мамкіни експерти на повному серйозі голосують. І більшість - за лишити. А для чого лишати, навіщо лишати, що він тут корисного робитиме - то вже неважливо. Аби не так, як теперішня влада вирішила. З серії «принципово триндіти буду».
День сімсот сорок четвертий
Попри незрозумілу мені пропаганду, яка клеймить восьме березня радянським святом, хочу нагадати, що це офіційний день святкування досягнення жінок у всіх сферах життя і протесту проти гендерної нерівності, проголошений Генасамблеєю ООН. Тож з нагоди восьмого березня хочу привітати всіх жінок-військовослужбовиць, які нарівні з чоловіками захищають сьогодні наше право на життя і на існування як незалежної нації. Немає слів, щоб виразити всю вдячність, яку ми відчуваємо до вас, і те, як ми пишаємось вами. Колись жінки не мали права на захист навіть своєї гідності. Сьогодні вони стоять пліч о пліч з чоловіками на захисті своєї країни. Це наслідок багатовікової боротьби суфражисток і феміністок. І жоден день Української жінки, хоча й він має право на існування, не матиме під собою такого колосального ідеологічного підґрунтя. Просто варто забути про кліше типу «окраса колективу» і подивитися на те, як багато насправді роблять звичайні жінки у щоденному житті.
День сімсот сорок пʼятий
Папа римський знову відрізнився заявою, що Україні варто підняти білий прапор і погодитися на переговори з путлєром (читай капітуляція і подальше знищення українців). Прастіті, всі білі прапори взимку пішли на маскувальні сітки. А якщо якісь і знайдемо, ми краще для путлєра саван пошиємо. Бо кожний виживший з розуму дідуган рано чи пізно здохне, будь то путлєр чи папа римський.
День сімсот сорок шостий
Мабуть лише лінивий не прокоментував сьогодні заяву папи римського про білий прапор. «Не сотвори собі кумира і будь-якої подоби того, що на небі вгорі, і на землі внизу і у воді нижче землі. Не поклоняйся їм і не служи їм.» Це слова Біблії. Люди ж, при чому віруючі, забувають про те, що звелів їм Господь, і створюють собі ідолів з пап, патріархів, митрополитів тощо, ручки їм цілують, в ноги їм падають. Бо ж намісники Бога на землі. А мені завжди хочеться спитати: а Бог в курсі? На рабзєє путлєр взагалі заявив, що недокраіна управляється напряму Богом. Чи не на себе натякав? А в Україні досі скажені з очима налитими кровʼю захищають мацковський патріархат, бо не буде ж їм віри і Бога, якщо фсбшники в рясах зникнуть. Секта «єдиноправильних віруючих». Від яких Україна все ніяк позбутися не може. Але то таке. Викинемо з часом. А зараз дуже хотілося б отримати підтвердження по пошкоджених а-50 в таганрозі. Бо бігати закутаним в білий прапор - це доля папи римського. Наша доля - виграти цю війну.
День сімсот сорок сьомий
«Двадцять днів в Маріуполі» отримав Оскар. І це був безпрецедентний шанс зацікавити світову спільноту, розповісти правду про те, що коїться в Україні, нагадати, що війна в Україні триває і що ми тут протистоїмо справжньому злу. Але організатори прийняли рішення вирізати нагородження українців з міжнародної скороченої версії церемонії нагородження. Той резонанс, на який ми могли б розраховувати, не відбудеться. Нічого нового. Минулого року організатори церемонії так само були зацікавлені у тому, щоб українці не світилися на ній зі своїми проблемами. Така вже реальність: корумповані путлєрівські маріонетки є всюди. І наш шлях не буде легким. Ні в чому. Ні на мить. Але ми його пройдемо з високо піднятою головою. Так, як виступав на церемонії вручення Мстислав Чернов. Зовні спокійний, але з неймовірним болем в серці. Болем, який взмозі зрозуміти і розділити лише інші українці.
День сімсот сорок восьмий
Рабсєянє продовжують терористичну війну проти цивільного населення українських міст і сьогодні найбільше постраждав Кривий Ріг. Близько пʼятдесяти людей поранено, серед яких десятеро дітей. Є й загиблі мешканці зруйнованих будинків. Чекаємо бумеранг на болота, чи то у вигляді дронів, чи то у вигляді Легіону Свободи. Байдуже, аби вата жахалася і вила на всіх необʼятних просторах їхньої уРодіни. Є сьогодні й втішні новини. Наприклад, черговий військовий літак впав на оркостані. Мінуснулись пʼятнадцять уродів. Мєлочь, але приємно. США виділяє нарешті чергову допомогу на триста мільйонів доларів. В порівнянні з тим пакетом допомоги, що ніяк не приймуть, теж мєлочь, але приємно. У Словаччині тисячі людей вийшли з акцією протесту проти свого уряду, що взяв курс на зближення з рабсєєю. На відміну від поляків, словаки хочуть продемонструвати свою підтримку українському народові. Отже, я в них не помилялася. Здавалося б, мєлочь, але така, насправді, важлива. А загалом, як завжди в умовах війни, радіймо кожному, навіть незначному, поводу і очікування перемоги стане набагато приємнішим.
День сімсот сорок девʼятий
Файєр-шоу просторами рабзєі продовжується. За останні дві доби мінус три нафтопереробні заводи. Вже не знаю, хто там веде підрахунки, але стверджують, що це дванадцять відсотків всієї нафтопереробної галузі бидлостану. А це вже мінус великі гроші, які вже не фінансуватимуть вбивства українців. Також є таки підтвердження з таганрогу, що ще один а-50 таки було пошкоджено. Крім того, той іл, що отріцатєльно взлєтєл вчора, якраз і міг стати базою для наступного а-50, адже саме на аеродромі в Іваново вони й базуються. Ба більше, є припущення, що серед пасажирів цього літака саме був майбутній екіпаж а-50. От прям дуууже сподіваюся, що так і було. Кажуть на рабзєє, що іваново - місто нєвєст, от хай таким і лишається, щоб усі їхні женихи пряміком у сиру землю, як той іл на кладовище.
Щоденник війни. Тиждень сто шостий. Зима, яка так лякала, минула.
