Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 20 років мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День вісімсот пʼятдесят пʼятий
Традиційно угорським вимагає орбан визнати все Закарпаття. Забуває як притіснялися українці, які вимушено через завоювання опинилися на території Угорщини. Як заборонялися українські школи, як витіснялася мова, як заборонялися українські православні храми і богослужіння. А зараз ми маємо визнати Закарпаття традиційно угорським. Закарпаття, яке всеньке залите кровʼю українців, що боролися проти угорських загарбників. Бо орбан шантажує вступом до ЄС. Але Україна вічна, а орбан ні. Тому ми почекаємо. Він вже потроху втрачає підтримку виборців, тож колись ми вступимо в ЄС без його вимог, а він загубиться в анналах історії. Ну а якщо влада погодиться на його пропозиції, то матимемо ще одну війну за наші землі незабаром. Бо ця кончена путінська підстилка лише шукає приводу заявити свої права на ці території.
День вісімсот пʼятдесят шостий
Дніпро - знову влучання у житловий будинок. На цю мить є підтверджений загиблий і девʼять постраждалих, серед яких семимісячна дитина. Розбір завалів триває, тож жертв, ймовірно, буде ще більше. А на дебатах у США самозакоханий трамп розповідає про закінчення війни за один день. Ну, хіба що, одним залпом з усієї світової зброї по території бидлостану. Тоді так, тоді всі проблеми воєнних конфліктів у світі будуть вирішені в одну мить.
День вісімсот пʼятдесят сьомий
Вільнянськ. Семеро загиблих, серед яких двоє дітей. Тридцять один постраждалий, серед яких восьмеро дітей. Нелюди продовжують воювати з цивільними. Співчуття рідним і близьким загиблих.
День вісімсот пʼятдесят восьмий
Парламентська асамблея ОБСЄ визнала дії московіі геноцидом українського народу. Я б ще додала, що дії московіі протягом всієї нашої історії є геноцидом українського народу, але добре, що хоч останні 2,5 роки такими офіційно визнали. Важливо, що у резолюції визначено, що повна деколонізація усіх українських територій є необхідною передумовою миру. Шкода лише, що колонізація проведена настільки філігранно, що навіть під час війни у закладах лунає рабсєянська музика, молодь дивиться московитські фільми, а у пресі постійно спливають статті про болотляндських «звізд». От як ми це будемо деколонізовувати, мені ще не зовсім зрозуміло.
День вісімсот пʼятдесят девʼятий
До тимчасово окупованого Севастополя завітала бавовна. Кажуть, чергові склади. Чекатимемо на підтвердження. А у БНР, здається, черговий прильот свого ж КАБу. Як завжди, підтримуємо і закликаємо продовжувати й надалі, бажано чим частіше.
День вісімсот шістдесятий
Маємо перший дозвіл на відправку двадцяти чотирьох літаків F-16 до України. Обіцяють, що перші літаки будуть надані вже дуже скоро. Чомусь при цьому пишуть, що застосовувати ми їх почнемо восени. Не зовсім зрозуміло чому. Але ж я не стратег. Може вони їх будуть вчитися ховати протягом цих двох місяців. Хто їх знає.
День вісімсот шістдесят перший
Дістали вже «миротворці» типу орбана, ердогана та інших зі своїми планами з попереднім припиненням вогню, а потім пошуку компромісу, щоб угода задовольнила Україну в з якогось дива рабзєю. Мені цікаво, чому ніхто не задовольняв інтереси Гітлера у сорок пʼятому? Якого ляда ми маємо взагалі дбати про їхні інтереси? А з припиненням вогню - то окрема тема. Як то кажуть, плавали, знаєм. Єдине, що взмозі припинити цю війну, це розпад рабзєі. Все інше - це тимчасово відкладена війна і, що найгірше, надання часу рабзєі на відновлення сил.
