Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 22 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День девʼятсот вісімнадцятий
Сьогодні день пам’яті захисників і захисниць України. Про кожного з них можна писати дуже багато. Сказати ж щось загальне - бракує слів. На жаль, у кожного з нас є про кого сьогодні згадати. Вічна їм шана і подяка від всіх нас.
День девʼятсот девʼятнадцятий
Орки сьогодні вдарили по Харкову і по Сумах. У Сумах прилетіло по хімічному підприємству, є загиблі й постраждалі. Повітря у місті забруднене. У Харкові прилетіло по житловій багатоповерхівці. Знову ж загиблі і багато поранених. Але й по бєлгороду сьогодні також прилетіло завдяки московитському ппо. Ібо немає чого перешкоджати українським ракетам і безпілотникам досягати своїх цілей, бо, на відміну від москальських ракет, вони прямують до військових цілей. Хоча, приємно, що бумеранг таки прилітає рабзєянам. Нехай хлібають свою війну ложками.
День девʼятсот двадцятий
Щодня читаю новини, що шахеди, які щоночі літають над нашими головами, летять сюди з курщини. От ніяк не зрозумію, їм ще мало? От суджі вже, мабуть, достатньо. Їхня доблєсна армія утюжить місто кабами і артилерією, демонструючи, нарешті, вже на своїх болотах на що насправді здатна, щоб захистити мальчіков в трусіках. Кажуть, з пʼяти тисяч мешканців міста не виїхало наразі десь двісті штук. І ті пенсіонери. Мабуть, їхні діти, які в двадцять другому збиралися з кульками дякувати своїм доблєсним воїнам, тікаючи від війни в двадцять четвертому, трошки забули про батьків. Такі вже орки є, ні роду, ні племені. Того й лізут зі своїм братерством всюди, де можуть дотягнутися.
День девʼятсот двадцять перший
Подейкують, Московія вирішила змінити свою ядерну доктрину «у відповідь на ескалаційний курс Заходу». Судячи з того, що відбувається зараз на болотяних територіях вздовж українського кордону, то в оновленій доктрині має бути написано, що захід іноземних військ на територію московіі, повітряні атаки й вибухи по всій болотляндіі потрібно вважати «ситуацією», жити далі, як ні в чому не бувало, і розповідати на весь світ про радіоактивний попіл. Ну і, якщо вийде, полагодити хоча б пару шахт, щоб перед світом соромно не було.
День девʼятсот двадцять другий
І за традицією перший навчальний день у Києві починається з масованого обстрілу московитами сплячого міста. В Харкові діти сьогодні пішли у підземні школи. В Україні запрацювала перша підземна лікарня для військових. Здається, сюжети постапокаліптичних фільмів стають нашими реаліями.
День девʼятсот двадцять третій
Жахлива трагедія у Полтаві. На цю мить пʼятдесят один загиблий і двісті сімдесят один поранений. Московити били по навчальному закладу і лікарні. Саме тому я зараз категорично проти офлайн навчання. Так, не вистачає спілкування. Так, нелегко контролювати процес і зацікавлювати учнів. Але балістика летить лічені хвилини і часу може просто не вистачити, як це сталося сьогодні. Світла памʼять всім загиблим. Сил родичам і друзям пережити цю трагедію. Одужання усім постраждалим. Болить.
День девʼятсот двадцять четвертий
Сьогодні Львів і Кривий Ріг. І це все тоді, коли ще не припинилися пошуки постраждалих у Полтаві й Сумах. Навколо мене розмови виключно про ракетні атаки. Люди з усієї України переживають це горе як своє власне. Хочеться вже просто відплати. Щоб кожна людина на московіі вила на місяць від такого ж болю і безсилля.
