Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 22 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча девʼятий
Старий ексгібіціоніст путін розпахнув свій старий пошарпаний плащ (отой, в якому він ще валізи собчаку тягав) і з задоволенням мотиляє своїм орєшніком у всі боки перед світом. Аж бризкає слиною, так розповідає, що ця страшна зброя прилетить по «центрах прінятія рєшеній». В нас вже ті центри мають бути в пух і прах рознесені, стільки разів по них вже прилітало на словах плєшивого, зливного бачка, соловйова та подібних до них істот. Зараз вже орєшнік має прилетіти «подібно до ядерної зброї». Подібними до ядерної зброї чотири пусті болванки, навіть на шаленій швидкості, аж ніяк не зможуть бути. Інша справа, якби ж то під тим орєшніком у недомірка ще б свої орєшки хоч якісь були. Але нє. Це якби ж то тільки раби його «в рай», а сам то він здохнуть боїться.
День одна тисяча десятий
Раз пʼять сьогодні передивлялася, як Токаєв затролив плєшивого. Я думала, що Казахстан вже все, треба в паспорті викреслювати місце народження. Плєшивий, по-ходу, теж поплив від мерехтіння аквафрешів на вулицях Астани і, за кращими традиціями бидлостану, заявив, що Казахстан «практічєскі узкагаварящая страна». У відповідь на цю заяву Токаєв почав свій виступ казахською мовою. Це так, щоб було зрозуміло, про що йдеться. Але відос подивіться. Як же ж там вся делегація узкіх, разом з пєчальной лошадью, усами пєскова і самим плєшивим нервово шукали навушники, щоб почути переклад. Ці емоції треба бачити. Навіть московити, що зараз намагаються в Сталкера грати, не виглядають настільки безпомічними.
День одна тисяча одинадцятий
Дивлюся сьогодні відео з Грузії і виникають флешбеки з кінця 2013-початку 2014. Ті самі події, ті самі причини, і схоже, що ті самі дійові особи під шоломами поліціянтів. Адже з такою жорстокістю і задоволенням бити мирних протестувальників можуть тільки московитські пси. Грузія лише починає свій шлях у цій боротьбі. І як саме він закінчиться вирішується зараз на полі бою в Україні. Бо якщо програємо ми, наступна ціль вже обрана.
День одна тисяча дванадцятий
Річниця референдуму, який тридцять три роки тому визначив наш шлях самостійності й незалежності. Дивно, що після стількох років репресій, вбивств і катувань, українці тоді повірили, що можуть здобути свою незалежність мирним шляхом. Навіть прожили у цій вірі, роздаючи свою зброю найжорстокішому ворогу, понад двадцять років. І вже десять років пожинаємо плоди цієї віри у «братські народи». Маємо пройти цей шлях до кінця. Бажано так, що «брататися» вже було ні з ким.
День одна тисяча тринадцятий
Страшна ніч для Тернополя, де дрон влетів у житловий будинок. Дивом лише один загиблий, хоча для його сімʼї це неймовірна втрата. Ще й залишилися без даху над головою. Щоночі переживаємо атаки. Вже понад тисячу ночей без нормального сну. Я не знаю яка психіка здатна це витримати і на чому ми всі тримаємось.
День одна тисяча чотирнадцятий
Шість годин воєнного стану в Південній Кореї, а яка драма, який екшн. Я коли дивлюся на те, що відбувається зараз в світі, типу квотуму недовіри уряду Франції, дострокові вибори в Німеччині, перемога у першому турі проросійського Тік-ток кандидата в Румунії і все інше, маю таке відчуття, ніби я сиджу десь у цирку і спостерігаю за виступом не зовсім адекватних клоунів. Посеред повномасштабної війни я маю стійке відчуття, що Украіна сама психологічно стабільна країна.
День одна тисяча пʼятнадцятий
Голова Міноборони Великобританії вважає, що у випадку такої війни, як точиться зараз на території України, британська армія буде знищена за рік-півтора. Ну, мені здається, це все ж таки залежить від мотивації самих військових і їх розуміння за що вони взагалі воюють. Нам, між іншим, максимум три тижні давали. А он вон як. Військові то наші стоять, а ось союзники виявляють слабкість і чим далі, тим більше. Тож якщо щось піде не так, як нам, українцям, того хочеться, то це не через нашу армію, а через офігєнних гарантів нашої незалежності й недоторканості.
