Є така книжка: «Описание города Староконстантинова от начала основания до наших дней (1561-1884)». Составил 45—го пехотного Азовского Его Императорского Высочества Великого Князя Бориса Владимировича Полка поручик Н.И Зуц».
Вона ввібрала в себе опис минулого нашого міста і до початку 80-х років ХІХ століття. Особливо, як на мене, цікавим є опис окремих особистостей міста. Таких, як його власниця першої половини ХІХ століття Ржевуцька Констанція та її син Вацлав. Автор описав те, що побачив, вивчив і відчув.
Я вирішила в цьому подати окремі описи міста автором. Читаючи Зуця, ніби поринаєш в атмосферу міста тієї пори, не дуже охайного, впорядкованого, зі своїми проблемами та невеличкими радощами.
Отож, оповідка перша:
Про графиню Констанцію Ржевуцьку — дуже освічену і розумну, проте марнотратну
У 1800 році Ізабелла Любомирська віддала маєтки Костянтинівські своїй дочці графині Констанції Ржевуцькій. Розумна, освічена стац-дама імператриці Австрійської була дружиною Гетьмана Северина Ржевуцького. Вона була красунею.
У 1802 році подружжя Ржевуцьких вступило у володіння Старокостянтиновом і навколишніми селами. Крім того, графиня мала маєтності у Волинській, Подільській губерніях та Австрійській Галичині. Отож подружжя не було бідним.
Графиня містечко Саврань зробила чарівним «Версалем» влаштовувала багаті прийоми. У неї збирались відомі і багаті особистості того часу. Світське життя у Саврані вирувало.
Нещасна графиня, з метою покращення свого матеріального становища у 1822 році, звернулася з проханням до російського Імператора Олександра І створити комісію для впорядкування її матеріальних статків.
Олександр І пішов назустріч проханню графині і «Височайшим Указом данным правительствующему сенату» 18 червня 1822 року була створена комісія в місті Старокостянтинові з метою впорядкування боргів графині і задоволення її кредиторів.
Ця комісія дуже «плідно» попрацювала і так «відмінно» провела справу графині, що більше 1 млн. карбованців з її доходів пішло лише на утримання комісії.
Отже, кредитори Ржевуцької так і не дочекалися заборгованих кредитів, а сама Ржевуцька в 40-х роках померла майже в злиднях у Кам’янці-Подільському.
Мораль проста: і тоді так було, як тепер.
