Старокостянтинівчанка Олеся Турчак, яка уже 24 роки мешкає у Києві, продовжує щодня писати щоденник війни. Своїми думками Олеся ділиться з читачами сайту.
День одна тисяча триста сімдесят третій
«Вранці гроші, вдень - стільці». «Можна, але гроші вперед». Чомусь у мене саме ця асоціація, коли я читаю про заяви американців, що спочатку мирна угода, а потім - гарантії безпеки. Але, якщо чесно, то будь-які гарантії маємо ми створювати собі самі. Сильна, некорумпована, професійна армія. Величезні кошти на озброєння. Підтримка державою всіма можливими способами підприємств у сфері мілтеху. Розвиток власного виробництва зброї. Маємо стати схожими на того їжачка, тільки замість голок потужна зброя. Щоб нікому на голову не налазило, що сюди можна сунутися.
День одна тисяча триста сімдесят четвертий
Починаються вихідні і над головою знову гуде. Видно нічка знов буде веселою, при чому не лише в Києві. Втішають лише два палаючих у Чорному морі танкери, які вже не возитимуть московитську нафту. Які часи, такі й втіхи.
День одна тисяча триста сімдесят пʼятий
Близько двадцяти годин провели вчора без світла. Заодно це дало змогу перевірити свою готовність до довготривалого блекауту. Що радує - з мого боку я максимально підготовлена. Проте підвів інтернет провайдер - його вистачило лише на 11 годин. Тож, якщо будуть довгі відключення, доведеться переходити на оптоволокно. Є ще один плюсик: попри відсутність мобільного інтернету, мобільний звʼязок, хоч і поганенько, але тримався. Два роки тому при відключенні електроенергії ізоляція була повною.
День одна тисяча триста сімдесят шостий
Таких релакс-вихідних в мене давно вже не було. Світла немає другу добу - нічого не зробиш. Благо, вночі давали на кілька годин, що забезпечило ще 11 годин інтернету, але скоро вже заряд скінчиться. Лишається сподіватися, що хоча б вночі включать на кілька годин - це дало б змогу завтра працювати. А в телеграм каналах повідомляють про підготовку московитами нових масованих атак. Але ми ж і без світла бачимо, що вони гниди. І краще без світла, аби без них.
День одна тисяча триста сімдесят сьомий
Знову чергове занепокоєння. Цього разу від Ердогана. Але, чомусь, не через вбитих сьогодні у Дніпрі, не через поранених, а через підбиті танкери тіньового флоту московіі. Ніззя, каже так лупашити по московитських коритах. А нам так пофіг на ці ніззя, що аж невдобно. Ми ж не винні, що вони вивели з-під наших ударів уламки свого черноморського недобитого флоту. До чого дотягнулися, те й знищили.
День одна тисяча триста сімдесят восьмий
Поки віткоф полетів пожерти на мацкву і заодно лизнути зад плєшивого, українські переговорники продовжують свою дипломатію. Так, у Чечні прилетіло овцелюбам дондона у саме лігво. А у краснодарській і орловській губерніях під ударами, за попередніми даними, опинилися нпз московитів. По ітогу переговорів, віткоф полетить назад до штатів лизати вже звичний зад миротворця всія світу, президента всієї Європи. Ну а ми будемо й надалі впевнено крокувати до перемоги.
День одна тисяча триста сімдесят девʼятий
Італія тимчасово (сподіваюся) призупинила участь у закупівлі зброї для України. Мовляв, а раптом зараз мир підпишуть і зброя буде не потрібна. Ну що сказать. Два дурика літають між москвобадом і Вашингтоном, роблячи вигляд, що вони здатні до чогось договоритися, а інші вірять. В нас з московитами три непримиренні питання: території Луганської і Донецької областей, які досі відстоюють наші мужні, зменшення чисельності ЗСУ, на які ніхто і ніколи не погодиться, і визнання тимчасово окупованих територій московитськими, на що ми також ніколи не погодимось. Хтось там вчора казав, що треба проводити референдум в Україні. Та не витрачайте папір - ці умови є неприйнятними для всіх, хто вважає себе українцем. Тому єдиний шлях до миру - це доведення московіі до розвалу.
